Якість доріг: українські реалії та європейський досвід

У цьому ж році міжнародні аналітики Україну взагалі проігнорували - вирішили не обробляли інформацію щодо якості її інфраструктури. Що тому причиною: відсутність змін, військовий конфлікт на сході країни, тощо? Не відомо. Відомо, що у 2015 році, згідно зі звітом Global Travel & Tourism 2015, який підготували експерти ВЕФ, останню сходинку (141-у) за якістю автошляхів посіла Гвінея, перші п’ять - Об'єднані Арабські Емірати, Португалія, Австрія, Франція та Нідерланди.

 

Успішному розвитку дорожнього господарства останніх та його підтримці на належному рівні, не секрет, сприяє щорічне достатнє фінансування. Забезпечують його країни-лідери «дорожнього» рейтингу по-різному, але значний акцент при цьому робиться на платі за користування автошляхами. 

У Об'єднаних Арабських Еміратах «хорошими» дорогами завдячують, перш за все, нафтовим родовищам. Доки у країні є нафта її громадяни можуть розраховувати на якісну інфраструктуру. 

 

Автомагістралі тут будують за німецькими технологіями. У мегаполісах, типу Дубаї, дуже багато багатоярусних трас із розв'язками. За будівництвом доріг можна зустріти архітекторів та інженерів переважно з Західної Європи або Америки. 

 

 

Окрім цього, в ОАЕ є декілька платних відрізків доріг, що також сприяє подальшому розвитку інфраструктури. Для оплати користування ними введена спеціальна електронна система Salik - оплата здійснюється за допомогою вбудованого в лобове скло чіпа. Вартість проїзду автомобіля через кожну рамку Salik складає 4 дирхама, що трохи більше 1 дол. США. Для автомобілів таксомоторних парків передбачені пільги, а за порушення правил оплати проїзду – штрафи.

Ще відносно нещодавно ця країна перебувала на задвірках Європи і лякала низьким, за західноєвропейськими мірками, рівнем життя, безробіттям та «поганими» дорогами. Проте, зі вступом у ЄС в 1986 році, на неї почали виділятися значні кошти на апгрейд та відновлення дорожньої інфраструктури. Як наслідок – друга сходинка у світовому рейтингу.

 

Примітно, як і в Об'єднаних Арабських Еміратах, у Португалії є як безкоштовні дороги, так і платні. Безкоштовні (так звані національні) проходять через населені пункти, облаштовані пішохідними переходами, світлофорами, тощо. Платні ж дороги мають огородження (захист від тварин), однак ані світлофорів, ані пішохідних переходів на них немає. Плата за користування ними стягується скрізь різна — при в'їзді та такий шлях зазвичай є великий знак, де написана вартість для легкових і вантажних автомобілів. Також діє декілька варіантів оплати відповідної послуги - при в'їзді, при виїзді, але найчастіше — на наступний день потрібно йти або на пошту, або в будь-яке місце де є PayShop (термінал для оплати).

У Австрії більшість автомагістралей, шосе і федеральних доріг, котрі з'єднують країну з усіма сусідніми державами, платні. Їхнє використання дозволяється лише після оплати дорожнього збору, що є гарантом подальшого удосконалення шляхів. Так, усі транспортні засоби з максимально допустимою вагою до 3,5 тонн – автомобілі, мотоцикли і житлові фургони – зобов'язані мати віньєтку.

 

У залежності від типу віньєтки водії можуть використовувати мережу платних автодоріг протягом певного проміжку часу. У 2015 році вартість «віньєтки» на право користування автошляхами Австрії, становить: для мотоциклів: 10-денна - 5,00 EUR, 2-ох місячна - 12,70 EUR та річна - 33,60 EUR. Для автомобілів масою менше 3,5 тонн: 10-денна - 8,70 EUR, 2-ох місячна - 25,30 EUR, річна - 84,40 EUR.

Ця країна вже давно вважається однією з найкращих щодо якості дорожнього полотна. Справа в тому, що тут не просто безліч платних автобанів, - вони найдорожчі в Європі. Так, наприклад, автобан між Мюльхаузен та іспанської кордоном коштує 6,5 сентів за кілометр. Оплатити за проїзд по автобанах можна готівкою або кредиткою.

 

 

Безкоштовними є лише невеликі ділянки поблизу кордонів, наприклад, ділянка від Саарбрюкена до Метца. А у Бретані використання швидкісних доріг безкоштовне.

Переважна більшість доріг у Нідерландах безкоштовна, а їхня якість вражає. Це пов’язано з тим, що тут у зв'язку з частими дощами, дороги покриваються спеціальним пористим асфальтом. У країні лише дві траси платні – це Кіль-Тунель між Dordrecht і Hoekse Waard та міст Willem-Alexander. Вартість проїзду по них для легкового автомобіля або мотоцикла становить близько 1,50 євро, для автобуса 4,60 євро.

 

Примітно, через постійну нестачу коштів у державному бюджеті на потреби дорожнього господарства український уряд леліє надію на запровадження платних автошляхів у країні вже близько 5 років. Однак досі ці надії не були виправданими. Справа в тому, що українським законодавством дозволено будувати палатні дороги, але при цьому має бути забезпечений альтернативний проїзд автомобілів безоплатним шляхом. Тому нові траси потрібно прокладати з нуля поруч з діючими дорогами і за рахунок інвесторів. Останні вкладати свої кошти в українські автошляхи не поспішають, оскільки сумніваються в поверненні вкладеного капіталу.

 

Зрушити «дорожній віз», на думку посадовців, може лише реформування галузі. Тож, цьогоріч Міністерством інфраструктури була розроблена нова Дорожня карта розвитку галузі, яка націлена на захист доріг від передчасного руйнування, реформування «Укравтодору» та створення і наповнення Дорожніх фондів. Згідно з нею, наразі першочергово планується започаткування моделі контролю якості виконання ямкового ремонту доріг європейськими компаніями, розроблення та подання до Кабінету Міністрів проектів змін до діючих нормативно-правових актів у сфері вагового контролю транспортних засобів та реалізація першого концесійного проекту будівництва автомобільної дороги Львів-Краковець. Тож, можна сказати, в Україні залишається перспектива запровадження платних доріг.

 

Поміж тим, опитування, котрі проводила «Україна Комунальна» на своїх електронних шпальтах у різні роки, свідчать, що українські водії поки що не готові платити за проїзд вітчизняними автошляхами. Здирництво – кажуть вони.