У 2015 році Закону №2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» виповниться 15 років. Увесь цей час він вимагав встановлення соціальних норм споживання у сфері житлово-комунального обслуговування. Однак у квартири і будинки українців житлово-комунальні соціальні норми споживання «постукали» лише в жовтні, з набранням чинності постанови КМУ №409 від 6 серпня 2014 року. Здавалося б, треба радіти. Здійснилася мрія 2000 року про встановлення державних гарантій, які забезпечують реалізацію конституційного права громадянина на житло. Адже, по суті, соціальні норми споживання ЖКП - це прожитковий мінімум у житлово-комунальній сфері. До того ж, стаття 16 Закону свідчить, що держава гарантує забезпечення основних потреб громадян на рівні встановлених законом державних соціальних стандартів і нормативів, а стаття 26 попереджає, що посадові особи, винні у порушенні цього законодавства, несуть відповідальність. Але на практиці радіти нічому. Наповнення вимог про введення соціальних «квартирних» стандартів конкретними показниками значно знизило рівень соціальної захищеності населення. В окремих випадках - більше ніж в 2 рази.
Не в кубометрах щастя
Проблема в тому, що норми користування ЖКП, встановлені постановою №409, далеко не єдині, а тарифікація різних послуг здійснюється неоднаково. Найбільш показовою є ситуація з водопостачанням.
Норми споживання води затверджуються органами місцевого самоврядування. Правда, в Законі «Про місцеве самоврядування в Україні» про це ані слова, зате в Законі «Про житлово-комунальні послуги» місцева влада не забута. Стаття 9 Закону наділяє її правом на встановлення цін/тарифів на ЖКП, а також затвердження норм їхнього споживання.
На практиці нормування водоспоживання проводиться з урахуванням місцевої специфіки - кліматичних і екологічних факторів, обсягів фактичного споживання води за останні 3 роки, тощо - за Методикою визначення нормативів питного водопостачання населення, затвердженої наказом Держжитлокомунгоспу №148 від 27 вересня 2005 року. При цьому норми споживання встановлюються подобові (літрах на людину) окремо для кожної будинкової номінації (приватних будинків, багатоповерхівок, квартир з душами, ваннами, тощо).
Як наслідок, типовий перелік нормативів водоспоживання в населеному пункті складається з трьох десятків показників, а самі норми широко варіюються і не збігаються з нормами, затвердженими постановою №409. Тим більше, що базовий «водний» соціальний норматив один - 4 куб. м в місяць на людину (близько 133 літра на добу). Він встановлений для водопостачання без централізованого постачання гарячої води та водовідведення. Для будинків із централізованим гарячим водопостачанням сумарний соціальний норматив - теж 4 куб. м: 1,6 куб. м гарячої води і 2,4 куб. м холодної.
І все б нічого, але 4 куб. м «дуже далекі від народу». На місцях схожі нормативи встановлені лише для деяких категорій нерухомості, і то не у всіх містах. Наприклад, у Харкові для упорядкованих багатоповерхівок встановлена норма в 11,1 куб. м води на людину в місяць (тобто близько 370 літрів на людину на добу), для будинків без ванн - 6,1 куб. м, що все одно більше соціального нормативу. У Тернополі норма водоспоживання в багатоповерхівках з газовими колонками - 300 літрів на добу (близько 9 куб. м в місяць), у будинках без гарячої води - 200 літрів (близько 6 куб. м), в приватних будинках з водопроводом, каналізацією і ваннами - 180 літрів (близько 5,4 куб. м). Разом з тим, для приватних будинків з водою на вулиці норматив складає всього 50 літрів на добу (близько 1,5 куб. м, тобто майже втричі менше соціальної норми). В Одесі та Львові для таких будинків діє норма в 1,52 куб. м.
Від простого - до складного
До запровадження соціальних стандартів споживання ЖКП все було просто. Субсидії і пільги призначалися виходячи з місцевих нормативів. Введення соціальних норм породило чимало запитань: як розраховувати розмір пільг та субсидій, якщо місцеві нормативи вище або нижче соціальних.
Кілька тижнів тому Мінрегіон оприлюднив роз'яснення з цього приводу. Так, у випадках, коли місцеві норми водоспоживання вище соціальних, для розрахунку пільг та субсидій повинні застосовуватися соціальні норми (якщо квартири не обладнані лічильниками). З таким висновком важко не погодитися. Держава гарантує соціальний захист у межах соціальних норм, тому нормативні «надмірності» в розрахунок не приймаються.
«Фокус» у тому, що на практиці це означає обмеження громадян у правах. Якщо раніше при призначенні субсидій або пільг за високі місцеві норми споживання води розплачувалося держава, то тепер платити доведеться самим «пільговикам». У тому ж Харкові чи Львові будь-який житель упорядкованої багатоповерхівки з жовтня зобов'язаний оплачувати постачання як мінімум 7,1 куб. м або 7,6 куб. м води в місяць на людину, незалежно від рівня заможності родини.
Ось і виходить, що замість підвищення рівня соціального захисту, запровадження соціальних житлово-комунальних норм його знизило, а основний ефект від прийняття постанови №409 - перекладання фінансування ЖКГ з держави на громадян.
Життя в джакузі
Втім, причина цього не стільки соціальні стандарти, скільки місцеві норми споживання. Мінрегіон виношував їх кілька років, отже у відомстві підкреслюють, що взяті вони не зі стелі, а є результатом аналізу фактичного споживання ЖКП 55 тис. домогосподарств-одержувачів субсидій. І, загалом, 133 літра води на добу на людину - не така вже маленька норма.
А ось до чинних в багатьох містах норм 9, 10, 11 куб. м в місяць претензії, дійсно, є. У Харкові, наприклад, зниження норм споживання води обговорюється вже кілька років, а самі норми періодично називаються завищеними, що схоже на правду. Складно уявити, що кожна сім'я з 3 чоловік в день витрачає більше 1 куб. м води, тобто фактично живе в джакузі. Значить, потрібно міняти існуючу методику розрахунку норм.
«За бортом» держгарантій
Примітно, 4-кубові соціальні норми на воду погано вжилися не лише з високими, але і з низькими місцевими нормативами. На думку Мінрегіону, у випадках, коли норми споживання, встановлені «на місцях», менші соціальних стандартів, при розрахунку пільг та субсидій застосовувати потрібно їх. Логіка в цьому є. Коли кран на вулиці, 133 літра на людину не стільки соціальний норматив, скільки мрія про міський комфорт. І те, що на місцях норми «принижені» до 50 літрів - закономірно.
Однак, по суті, такий підхід можна розцінити як дискримінацію. Якщо законодавством передбачено, що соціальні норми - аналог прожиткового мінімуму, нижче падати нікуди, і застосовувати менші нормативи не можна. Отже, коригування потребують і самі соціальні норми: введення додаткових показників для окремих «номінацій» квартир і будинків, а краще - до повної гармонізації місцевих і соціальних норм.
«Соціальним» сміттям не обділили
З соціальними нормативами для інших комунальних послуг ситуація не настільки показова, але теж не досконала. Так, при розрахунку пільг та субсидій з вивезення побутових відходів Мінрегіон рекомендує надходити так само, як і у випадку з водопостачанням: якщо місцеві норми менше соціальних нормативів - керуватися ними, якщо більше - соціальними нормами. Щоправда, для більшості споживачів нічого не змінилося. Кабмін при встановленні соціальної норми - 5 з «копійками» куб. м сміття на рік, - не поскупився. У більшості міст місцеві норми скромніші. У Харкові, наприклад, - 2,15 куб. м, у Дніпропетровську - 2,01 куб. м.
У сфері теплопостачання Мінрегіон рекомендує застосовувати соціальні норми, встановлені Постановою №409, з огляду на норми витрат тепла на опалення житлових будинків, встановлені місцевою владою.
Однак рекомендації не усувають колізії між місцевими і соціальними нормами. Зробити це можуть лише депутати або Кабмін. Але, судячи з усього, цим справа і обмежиться, адже законотворці зайняті великими справами. Днями у Верховну Раду поданий старий-новий проект Закону «Про житлово-комунальні послуги». Документ фіксує нинішнє становище: передбачає, що при наданні ЖКП застосовуються соціальні норми і наділяє представників місцевої влади правом на встановлення норм і тарифів. Кількома тижнями був поданий законопроект, який пропонує реанімувати 10% і 15% нормативи граничних витрат на оплату ЖКП. Це при тому, що формульний підхід визначення граничних витрат на ці послуги, прописаний у постанові №409, помітно краще і підвищує рівень соціальної захищеності найбідніших сімей. Тому українцям, мабуть, не залишається іншого, як ставиться до нововведень по-філософськи.
Валентин Хорошун, спеціально для ІА «Україна Комунальна»