На рубежі 80-90-х років уряди багатьох країн в рамках соціально-економічних програм і програм реформування державного сектора економіки проводили приватизацію об'єктів ЖКГ. Паралельно з цим процесом приватизації йшов пошук нових форм надання комунальних послуг за участю представників приватного бізнесу.
При цьому зберігається надання послуг муніципальними службами, в першу чергу, у сфері комунального обслуговування. Муніципалітет виступає при цьому в якості організатора виробництва послуг. Іншими словами надання послуг здійснюється не самим муніципалітетом, а підприємствами, заснованими на муніципальній власності і підзвітними муніципалітету. Надання подібних послуг здійснюється муніципальними департаментами з «санітації» (збір, вивіз, утилізація харчових відходів і побутового сміття та ін); департаментами парків (озеленення, благоустрій міської території та ін); департаментами по автомагістралях і т.д.
Поширеною формою надання муніципальними службами послуг у розвинених країнах є міжтериторіальні угоди (договір про обслуговування), при яких адміністративно-територіальні утворення (наприклад, «сіті» в США) можуть заключати угоди на надання тих чи інших послуг, які вони не можуть надати споживачам самі або вважають їх надання власними силами нераціональним, з більш високими владними структурами (наприклад, урядами штатів). Останні надають послуги тим представникам територій, які в стані і готові їх купити. В даному випадку один орган управління може дозволити собі найняти інший і опратити поставлені послуги. Подібним чином, за кордоном, виявляються комунальні послуги з водо-, газо-, теплопостачання, водовідведення, послуги з прибирання територій.
Читайте також: ЖКГ за кордоном: споживацький рай чи шалені умови
У договірних відносинах беруть участь два органи управління: причому один є організатором, а інший постачальником послуг. Як показує досвід США, Великобританії, Німеччини, Японії, Швеції, Канади та ін це дозволяє більш економно використовувати фінансові ресурси, потужності і можливості виробників послуг.
Місцеві органи виконавчої влади можуть укладати угоди, договори, контракти не тільки один з одним, але і з приватними фірмами. У багатьох розвинених країнах - Великобританії, США, Швеції, - міська влада давно усвідомили, що монопольне становище муніципальних служб стримує поліпшення умов життя у великих містах. Практикується продаж транспортним компаніям (включаючи муніципальні і приватні) автобусних і трамвайних ліній на конкурсній основі. Наприклад, в 90-і близько 250 з 400 маршрутів лондонських автобусів було запропоновано для заявок приватним власникам, але самі маршрути в приватне володіння не відійшли.
Частота руху автобусів на лінії, встановлюється муніципалітетами. При невиконанні приватною компанією обумовлених у контракті умов вводяться штрафні санкції. Аналогічні заходи вживаються і в Швеції. Наприклад, влада Гетеборга передала у приватне володіння (використання) всі автобусні маршрути і приступили до приватизації трамвайних.
Подібні нововведення можна застосувати при організації міського водопроводу, тепло- електро- і газопостачання, тобто до роботи тих служб, які прийнято вважати технічно монопольними. Так, у малих містах і селах до розгортання централізованих систем комунального забезпечення доцільно більш широко застосовувати індивідуальні і групові установки комунального обслуговування (водо-, газо-, теплопостачання), які в подальшому при необхідності можна підключалися до мереж централізованого постачання. У Канаді майже у всіх селищах з чисельністю населення до 1200 осіб застосовуються тільки децентралізовані системи комунального обслуговування житлових будинків. Це дозволило за короткий час упорядкувати весь житловий фонд в невеликих селищах в північних районах країни.
Читайте також: ЖКГ гальмує українську енергоефективність
Досвід швидкого благоустрою житла застосовується не тільки для невеликих селищ, але й для індивідуальних котеджів і малоповерхових будинків, споруджуваних на околицях великих міст. Ефективність такого підходу доведена і досвідом деяких країн Східної Європи (Польща, Югославія, Чехія та Словаччина).
В малих містах, селищах і місцях нового житлового будівництва може бути передбачено використання децентралізованих систем теплозабезпечення з використанням дешевого газового палива. Сучасні вітчизняні індивідуальні опалювальні котли і водонагрівачі, при всіх своїх недоліках, мають досить високий ККД (83%) і не потребують прокладання теплотрас. Їх технічне вдосконалення цілком під силу вітчизняної промисловості. На наш погляд, використання децентралізованих систем теплозабезпечення має далекосяжні перспективи з урахуванням досвіду таких країн як Канада, Нідерланди, Німеччина, Австралія та ін.
Великий досвід проведення конкурсів з благоустрою територій накопичений місцевою владою великих міст Великобританії. Акт про місцеве управління наказує їм проведення конкурсів приватних фірм при підрядах на будівництво будівель, доріг, санітарну очистку, прибирання території, забезпечення школярів харчуванням та ін. При організації обслуговування населення в названих сферах місцеві влади можуть вдаватися до послуг власних служб тільки у разі їх перемоги на конкурсі з приватними підрядниками.
Читайте також: ЖКГ: товар чи послуга?
У країнах з розвиненою ринковою економікою приватний бізнес у 90-х виконував не більше 1/5 послуг в системі ЖКГ. Це пов'язано з наявністю у житлово-комунальній сфері монопольних життєзабезпечуючих систем (газо-, водо-, теплопостачання, водовідведення, каналізування та ін), що знаходяться в муніципальній власності, з високими вимогами до якості послуг, жорстким державним регулюванням і контролем за дотриманням стандартів якості цього приватними виробниками.
Слід взяти до уваги, що державне регулювання комунальної інфраструктури не тільки не скасовано в країнах з розвиненою ринковою економікою, але і перетерпіло глибоку еволюцію під впливом специфічних потреб у тій чи іншій галузі ЖКГ.
.jpg)
.png)
.png)
.png)
.png)
.png)
