Понаднормове засмічення – українські реалії
Незадовільна екологічна ситуація, що склалася в Україні, і особливо, у її індустріально розвинених областях, пов’язана з відходами промислового і побутового походження, давно набула масштабу національної катастрофи. У досвіді поводження з відходами Україна на кілька десятиліть відстала від розвинених країн Європи. Підтвердженням цього слугує той факт, що загальні об’єми щорічного накопичення відходів із населенням близько 45,8 млн. чоловік перевищують відповідні сумарні показники країн Західної Європи з населенням близько 400 млн. чоловік в 3-3,5 рази. Ситуація 2011-2012 років характеризується подальшим розвитком екологічних загроз, пов’язаних з відходами – їх утворенням, накопиченням, зберіганням та захороненням. Питомі показники утворення відходів в середньому складають 220-250 кг/рік на душу населення, а у великих містах досягають 330-380 кг/рік відповідно і мають тенденцію до зростання. Для порівняння: у Бельгії, Великобританії та Німеччині ця цифра сягає 340-380 кг/рік, в Австрії та Фінляндії – близько 600 кг, проте у цих країнах майже усі ТПВ переробляються.
У свою чергу, в Україні за 2011 рік утворилось близько 52 млн кубометрів твердих побутових відходів, що дорівнює близько 13 млн т, що захоронюються на 6 тис. смітєзвалищах та полігонах площею понад 9 тис. га. На полігонах загалом депонується близько 1,2 млрд кубометрів ТПВ. Цей показник вже давно перевищив площу парків та заповідників. У приватному секторі, як правило, через відсутність належної системи збирання ТПВ, щорічно утворюється 12 тис. дрібних стихійних звалищ, які не піддаються достовірному обліку, – усього на таких сміттєзвалищах і полігонах зберігається 35 млрд. т відходів. А щорічно Україна продукує від 700 до 1,7 млрд т твердих відходів і тільки мала їх частка (від 10 до 12%) переробляється.
Читайте також: Сміття по-українськи
Більшою мірою це стало результатом того, що утилізація в Україні здійснюється лише на 4 сміттєпереробних заводах. Отже, невідповідність між прогресуючим накопиченням відходів і методами, спрямованими на запобігання їх створення, утилізацію, знешкодження та видалення, загрожує не тільки поглибленням екологічної кризи, але і загостренню соціально-економічної ситуації в цілому.
Викидаючи сміття, ми порушуємо чи не найсуттєвіший екологічний закон – кругообігу речовин у природі. Так, вилучаючи з природи чимало речовин, людина змінює їх до невпізнанності і повертає у природу у вигляді сміття, що не розкладається природнім шляхом. Зокрема, в умовах лісу папір розкладається протягом 2-3 років, консервна бляшанка – близько 90-100 років, цегла та бетон – 100, поліетиленовий пакет – 200-500 років (у залежності від його складу), алюмінієва тара – 500 років, скло – понад 1000 років. Зокрема, тара одноразового використання складає близько 6% усіх твердих побутових відходів, біля 50% негорючих відходів і приблизно 90% сміття на узбіччях доріг. Така тара небажана у екологічному відношенні, оскільки виробництво необхідних матеріалів та її самої спричинює забруднення повітря. Все це – приховані витрати, не вказані на товарному чеку. Покупець платить не лише за прибирання сміття, а й за забруднення екосистеми, лікування тощо.
Як ефективно та правильно «прибрати сміття»?
Проте, прийнятний вибір завжди існує. Так, у світовій практиці використовуються такі основні способи ліквідації сміття:
1. Відкриті звалища (найпоширеніше явище в Україні). Цей спосіб має багато недоліків: такі звалища підпалюються, довго димлять, отруюючи земельні, водні ресурси та атмосферне повітря, негативно впливаючи на здоров’я людей, флору та фауну; звалища є головними розплідниками пацюків і комах – збудників інфекційних хвороб; крім того, середній термін звалища – 30 років, – досить небагато, беручи до уваги те, що такі звалища є бомбами повільної дії на довгі десятиліття та століття.
Читайте також: Сміття загальнодержавного значення
2. Захоронення (могильники); їх недоліками є те, що під час цього процесу відбувається вимивання речовин із ґрунту, його просідання; забруднення ґрунтових, підземних вод; утворення метану та чадного газу; утворення токсичного фільтрату, потрапляння якого у ґрунтові, поверхневі та підземні води вкрай небезпечне; швидке переповнення; мимовільне загорання; неестетичний вигляд; неможливість усунення. Це є один з найбільш небезпечних для екології та витратних для економіки методів. Усього на методи захоронення та відкритого звалища припадає 85-90% усунення проблем з ТПВ.
3. Спалювання (10% серед методів боротьби зі збільшенням кількості ТПВ в Україні), серед недоліків якого можна назвати викиди токсикантів в атмосферу й, відповідно, погіршення стану екології та здоров’я населення.
4. Піроліз – двохступеневий процес розкладання органічних речовин без доступу кисню при відносно низьких температурах (450-800°C), що є вигіднішим, ніж просто спалювання, оскільки забруднення атмосфери є менш значущим, а енергії виробляється дещо більше.
5. Газифікація, що відбувається подібно піролізу, проте при більших температурах – 800-1300° С. Цей спосіб забезпечує переробку ТПВ будь-якого складу, а також у результаті утворюється синтез-газ, який згодом можна використовувати, як паливо, або у хімічній промисловості.
Читайте також: В Україні розлилося «сміттєве море»
6. Роздільний збір та рециклізація – переробка відходів, що здійснюється за допомогою сучасних сміттєпереробних комплексів. Цей спосіб є на сьогодні одним із найбільш прогресивних методів вирішення проблеми відходів для України. Адже, повторній переробці підлягають папір, скло, металеві та алюмінієві банки, текстиль, пластик, органічні відходи. Слід підкреслити, що роздільний збір та рециклізація мають багато переваг: на захоронення або cпалювання потрапляє менший обсяг відходів, матеріали використовуються повторно, зберігаються природні ресурси: нафта, деревина, метали тощо. Крім того, цей спосіб заощаджує кошти для суспільства, створює робочі місця в галузі збирання, сортування та переробки відходів. Цей спосіб також не є принципово новим, проте на шляху його широкомасштабного впровадження існує чимало перешкод: проблеми сортування, відсутність стандартів, переробка, протиріччя між державним і приватним секторами економіки, байдужість підприємців, приховані витрати тощо. Хоча, вторинна переробка відходів є найбільш економічно та екологічно вигідною для сучасного етапу світового науково-технічного та соціально-економічного розвитку.
.jpg)
.png)
.png)
.png)
.png)
.png)
