ГоловнаПублікаціїВодопостачанняПроблема водопостачання по-європейськи

Проблема водопостачання по-європейськи

Внаслідок великої різноманітності природних та економічних умов максимальні і середні розміри водосховищ в різних країнах неоднакові.

Над територією Європи за рік випадає близько 4,2 тис. куб. км атмосферної вологи. З цього обсягу 2,3 тис. куб км складає поверхневий, або річковий стік і 900 км куб. - підземний. Крім того на території Європи створено понад 2,5 тис. водосховищ, у яких додатково акумульовано понад 430 км куб. води. Кожен рік 175 км куб. вод водосховищ поновлюється. У Європі переважає західний перенос повітряних мас, і тому кількість опадів зменшується в напрямку з заходу на схід і з півночі на південь. Величина випаровування, яка визначається приходом сонячного тепла, змінюється від 200 мм на півночі Скандинавії до 800 мм на південних півостровах. Найбільш посушливі райони Європи, приурочені до південних і південно-східних окраїн, володіють мінімальними значеннями стоку - менше 100 і навіть 50 мм.

Водосховища

У західній Європі в даний час є понад 2,5 тис. водосховищ сумарним повним обсягом 215-220 км куб., корисним - приблизно 170-180 км куб. Водосховища є практично у всіх країнах Європи. Найбільшу питому вагу в їх сумарному обсязі припадає на країни Південної Європи.

Внаслідок великої різноманітності природних та економічних умов максимальні і середні розміри водосховищ в різних країнах неоднакові. У країнах Північної Європи через меншу цінність сільськогосподарських земель та наявність великої кількості озер була можливість створити відносно великі водосховища; те ж можна сказати і про деякі гірничні райони Іспанії, Греції та деяких інших країн.

Читайте також: Гроші українців «розчиняться» у воді

Розміщення водосховищ в Європі більш рівномірно, ніж на інших континентах. Тут характерно багатоцільове використання водосховищ; основне призначення більшості з них - забезпечення роботи гідроелектростанцій, водопостачання і іригація, причому роль останніх водоспоживачів безперервно збільшується.

Водосховищ, які здійснюють багаторічне регулювання стоку річок, мало, оскільки земля дуже дефіцитна, багато розташованих в річкових долинах об'єктів мають велику історичну, архітектурну, ландшафтну цінність. В Європі діють більш жорсткі, ніж у більшості інших регіонів, критерії оцінки затоплюваних земель та об'єктів з економічних, природоохоронних, культурно-естетичних та інших позицій. Водосховища сезонного регулювання знаходяться переважно у високогірних, рідше в передгірних районах. Більшість порівняно ємних водосховищ створено підпором озер, особливо в Північній Європі на півночі Великобританії і Швейцарії. Численні системи невеликих водосховищ здійснюють спільне компенсований регулювання стоку, що дозволяє в ряді випадків відмовитися від створення великих водосховищ із значними затопленнями.

Оскільки в Західній Європі переважають малі, невеликі і середні водосховища, то вплив їх на навколишнє середовище відносно невеликий. Один з важливих показників цього впливу - площа затоплення земель. В Європі, за орієнтовними підрахунками, водосховищами затоплено не більше 0,7-1,0 млн га, тобто істотно менше, ніж на інших континентах. Невеликий розмір водосховищ призводить до менших масштабів підтоплення прилеглих територій, переформування берегів, кліматичних зміни тощо, а також змін природних умов в нижніх течіях більшості річок. Помірними можна вважати і порушення в господарстві; із зон впливу всіх водосховищ Європи переселено менше жителів, ніж із зон впливу кількох найбільших водосховищ світу.

Підземні води

Згідно з підрахунками запаси підземних вод в Західній Європі сягають1,6 млн км куб. Це суттєва, хоча і менш доступна частина прісних водних ресурсів. В зоні активного водообміну, приблизно до глибини 100 м, зосереджено 200 тис. м куб. вод; ще 300 тис. м куб. залягає на глибинах від 100 до 200 м, тобто там, де водообмін з поверхневими водами затруднений. Інша частина запасів (1,1 млн км куб.) розміщується в глибоких шарах - до 2 км з дуже сповільненим водообміном.

Загальний обсяг водних ресурсів

Загальний обсяг водної маси, сконцентрованої на поверхні і в надрах Європи, досить значний - він наближається до 1600 тис. км кв. З цього обсягу 99,8% становлять підземні і озерні води, маси льодовиків в горах і на арктичних островах. Лише 2321 км куб. щорічно поновлюваного повного стоку мають реальне ресурсне значення внаслідок легкої доступності для сучасної утилізації та природної возобновимости. Саме ця величина і являє собою водоресурсный потенціал Європи. Джерелом водних ресурсів Європи є (у км куб.): підземні води - 1,6 млн; льодовики - 23 тис.; річки - 2,3 тис.; озера - 857; водосховища - 212; щорічний стік з озер і водосховищ - 260.

Читайте також: Водоспоживання за українськими правилами

Повний річковий стік складається з двох категорій: поверхневого стоку (меженний стік, паводкові і порожнисті води) і підземного стоку (інфільтраційної стік). Обсяг поверхневого стоку дорівнює 1476 км куб., а підземного - 887 км куб. За іншими оцінками підземний стік складає 845 км куб.. Найбільш цінна частина водозапасів - підземний стік. Він має, як правило, високі санітарні та смакові якості водної маси, згладжені сезонними коливаннями витрат. Поверхневий стік підрозділяється на паводковий стік, який зазвичай вимагає штучного регулювання, і меженний стік. Для перехоплення паводкових і порожніх вод у Європі побудовано понад 2,5 тис. водосховищ сезонного і багаторічного регулювання стоку. Їх щорічно поновлюваний стік разом зі стоком з природних озер становить 260 куб. км.

Меженний стік в сукупності з підземним стоком утворює стійку частину повного стоку, так як утилізація цих вод не вимагає додаткових витрат на регулювання. За оцінками величина стійкого стоку в Західній Європі становить 1325 км куб.

В Європі досить значна питома водозабезпеченість поверхні; однак із-за високої щільності населення душова водозабезпеченість - 4,7 куб на чол., у рік - одна з найнижчих серед інших частин світу. Водозапаси, що припадають на кожного жителя європейських країн, дуже сильно коливаються в залежності від природних факторів стокоформування і щільності населення в регіоні. Наприклад, у країнах Північної Європи, де випадають рясні опади, а населення нечисленне, на кожного жителя припадає в рік від 20 до 100 тис. куб. річкових вод, а в Ісландії - навіть 670 тис. куб. на чол. в рік. У той же час у багатьох густо населених країнах Центральної і Західної Європи цей показник різко знижується, хоча опадів тут випадає достатньо. У Східній Європі шар стоку падає, а населення досить щільне і тому на кожного жителя запаси води дуже малі - наприклад, в Болгарії всього 2000 м куб. на чол. в рік, а в Польщі - 1,3 тис. м куб. на чол. в рік. Ще гірша водозабезпеченість жителів країн Південної Європи, де вона знижується до 1-2 тис.  м куб. на чол. в рік.

Територія Європи володіє досить високим природним водозабезпеченням. У той же час водогосподарський баланс регіону надзвичайно напружений, і в багатьох країнах спостерігається гостра нестача чистих вод. Це пояснюється високими обсягами водозабору на водопостачання населених пунктів, промислових об'єктів, зрошуваних угідь, а також прогресуючим забрудненням поверхневих водойм та підземних горизонтів. Сучасне господарство європейських країн забирає з водойм для потреб промисловості, сільського господарства, водопостачання міст і сільських поселень близько 360 км куб. чистих вод в рік. Економічний розвиток і збільшення народонаселення в поточному сторіччі супроводжувалися різким зростанням водоспоживання: з початку століття обсяг вилучених вод збільшився в 19 разів.

Основні обсяги водозабору - 193 км куб., або 54% - витрачає промисловість, 110 км куб., або 33% - сільське господарство і 48 км куб., або 13% - відводиться на водопостачання міст і сіл. Всього на потреби господарства витрачається приблизно 15% наявних водозапасів, але за окремими країнами ситуація інша. Так, до 25% своїх водних ресурсів витрачають Франція, Великобританія, до 30% - Італія, Німеччина, Польща, до 40% - Іспанія, більше 70% - Бельгія.

В таких умовах досить відчутно проявляється дефіцит водозапасів, особливо в країнах з сезонним стоком (Італія, Іспанія); щоб знизити гостроту застосовуються різноманітні водозберігаючі технології і багаторазові водокористування. У результаті обсяг водозабору на потреби енергетичних і промислових об'єктів становить менше 50% загального промислового водокористування.

Досить складно оцінюється обсяг реального водокористування промисловим сектором європейського господарства, оскільки в багатьох країнах і районах застосовується багаторазове використання води (наприклад, в енергетиці). Загалом водозабір промисловим водопостачанням превалює над іншими споживачами вод, але ця ситуація змінюється в різних країнах. Значні обсяги складає сільськогосподарське водоспоживання. Для зрошення поливних земель і на водопій худоби забирається близько 110 км куб. Масив зрошуваних земель постійно збільшується і становить близько 18 млн га. При цьому велика частина води втрачається безповоротно на транспірацію рослинами і на інфільтрацію. Орієнтовні розрахунки визначають обсяг безповоротних втрат за рахунок непродуктивного випаровування та інфільтрацію в 35 км куб. в рік.

Читайте такожВодоканали видурюють державні кошти

Особливо великі втрати вод спостерігаються в середземноморських країнах, з посушливим літнім сезоном, які володіють величезними масивами зрошуваних земель: в Італії, Іспанії, Греції, країнах колишньої Югославії, а також у Румунії і Болгарії та ін. Комунально-побутовий сектор європейської економіки витрачає менше води - близько 50 км куб.. Норми побутового водоспоживання в Європі коливаються між 150 і 300 л на добу. на людину, причому найбільше зростання спостерігається в країнах Центральної і Південної Європи, в той час як у західноєвропейських країнах водозабір для потреб населення більш стійкий. Питна вода повинна бути чистою і відповідати санітарно-гігієнічним стандартам якості, але саме таких вод стає все менше через прогресуючого забруднення водних джерел.

У Європі можна виділити кілька груп країн з різною напруженістю водогосподарського балансу:

Країни з дуже різко вираженою напруженістю водогосподарського балансу і незначними водозапасами. У цій групі країн питома душова водозабезпеченість коливається від 800 до 2000 м куб. на чол. в рік, водозабір становить від 50 до 100% повного місцевого стоку. В основному це країни Центральної Європи (Чехія, Словаччина, Румунія, Болгарія, Польща, Угорщина), а також Німеччина, Бельгія, Нідерланди, Данія.

Країни з різко вираженою напруженістю водогосподарського балансу і помірними водозапасами. До цієї групи відносяться Великобританія і Франція, розташовані в області достатнього зволоження. Водозабезпеченість території цих країн досить висока: у розрахунку на одну людину запаси води коливаються від 2,1 до 3,5 тис. км куб. води в рік. Однак велика щільність населення і висока концентрація промисловості вимагає величезних витрат води. На потреби господарства забирається до 25% обсягу повного місцевого стоку, з якого 79% у Великобританії і 71% у Франції відводиться на потреби промисловості.

Країни зі значним водозабезпеченням і слабкою напруженістю водогосподарського балансу. У країнах цієї групи (Австрія, Швейцарія, Португалія) чималі резерви прісних вод, водоспоживання поглинає все від 9 до 4% загального водно-ресурсного потенціалу.

Країни з надмірними водозапасами. До цієї групи належать Ірландія, Фінляндія, скандинавські країни. Так як вони розташовані в області з надмірним зволоженням, для них характерний найбільший стік; норми душовою водозабезпеченості в скандинавських країнах перевищують 20 тис. м куб.на чол. в рік. Потреба у воді становить 2-3% (в Ірландії - 0,5%) від загального обсягу водних ресурсів. Ці країни розглядаються як можливі експортери чистих вод в Центральну Європу. Проте і в цій групі країн слід зазначити прогресуюче якісне погіршення водозапасов, частково обумовлене скидом недостатньо очищених стічних вод (Південна Швеція і Фінляндія), почасти випаданням «кислотних дощів» із забруднених промисловими викидами повітряних потоків, принесених у Скандинавію з Великобританії і країн Центральної Європи. 

Вадим Менаєв
 
Коментарі (0)