ГоловнаПублікаціїПолітика«Турецький потік» – політичний козир чи блеф?

«Турецький потік» – політичний козир чи блеф?

Росія розгорнула «бурхливу діяльність» навколо будівництва «Турецького потоку». У «Газпромі» стверджують, що незабаром буде дозвіл на проведення проектно-вишукувальних робіт. Однак, козир цей проект, чи політичний блеф? - поки виникає питання.

«Газові» конфлікти з Росією супроводжували Україну протягом усіх років її незалежності. Починаючи з 1994 року офіційною причиною економічних чвар були розбіжності щодо поставок газу та заборгованості української сторони. Так, у березні-квітні того року Москва вперше застосувала «газовий» важіль і скоротила поставки «блакитного» палива в Україну зі 114 млн куб. м до 40 млн куб. м в день. Зауважимо, заборгованість Києва за газ на той час становила 600 млн дол. У 2001 році «Ітера» (тодішній газопостачальник) оголосив про припинення поставок «блакитного» палива в Україну через заборгованість останньої у 64,2 млн дол. Однак газ продовжував надходити до українських споживачів, і компанія зарахувала його до несанкціоновано відібраного. У 2006-му Москва припинила постачання «блакитного» палива через те, що Україна нібито почала відбір газу, який передбачався для Європи. На той час у сторін взагалі не було ніяких договорів, вони не могли домовитися щодо ціни на «блакитне» паливо. Відтоді «газове» питання підіймається майже щороку і до сьогоднішнього дня.

Примітно, що загострення енергетичних конфліктів між Україною і Росією завжди приходило зі зміною керівництва держав. Так, у 1994-му в Україні пройшли дострокові вибори Президента, на яких переміг Леонід Кучма, у 2000-му – президентом Російської Федерації опісля Бориса Єльцина став Володимир Путін, у 2004-му – в Україні пройшла помаранчева революція, котра принесла президентство Віктору Ющенку, у 2008-му – президентське крісло РФ посів Дмитро Медвєдєв, тощо. Так, ніби підняття «газового» питання – своєрідне знайомство, оцінка перспектив і ризиків у подальших стосунках не лише між країнами, але й усім світом, адже так чи інакше, опісля розвалу Радянського Союзу, країни отримали у спадок єдиний «газовий» механізм, відмова від якого є взаємноневигідною, і який може використовуватися ними як політичний важіль.
 
 
Зрештою, ситуацію, яка склалася наразі на «газовому» поприщі між Україною і Росією, також можна розцінювати як розіграш певної політичної партії. З «капітуляцією» екс-Президента України Віктора Януковича і новим курсом держави – на Європу, між країнами розгорівся черговий енергетичний конфлікт. Розпочався він зі скасування знижок на «блакитне» паливо, які передбачалися доповненням до контракту на купівлю-продаж природного газу від 2009 року, який було підписано на засіданні Українсько-російської міждержавної комісії наприкінці 2013  року. Нагадаємо, згідно з цим документом, ціна на газ для України знизилася з 400 до 268,5 дол за тис. куб. м. Основним аргументом таких заходів у Росії називали, як і раніше, неплатежі за спожите Україною паливо. Втім, неплатежі значні чи незначні були періодично і чомусь вони не заважали, до прикладу, Віктору Януковичу у 2010 році домовлятися з Москвою і про перегляд ціни, і про збільшення газових закупівель, і про знижки. Далі послідувало встановлення російською стороною ціни на газ для Києва у 485 дол за тис. куб. м, що українська сторона назвала необґрунтованим завищенням, адже ніхто у  Європі не платить за газ більше, як наслідок, різке зростання заборгованості, взаємні судові позови та місяці нерезультативних переговорів. Кожного разу, коли Україна відстоювала свої позиції і заручалася європейською підтримкою, Росія говорила про припинення поставок газу і переведення Києва на режим передоплати, ненадійність України як транзитера «блакитного» палива, незаконність реверсних поставок газу з Європи, будівництво газопроводу «Південний потік», який мав прокладатися в обхід України, тощо. Примітно, опісля «брюссельських» домовленостей,  коли Україна, Росія та ЄС знайшли компроміс і підписали «зимовий» газовий пакет, яким передбачалася узгоджена ціна на «блакитне» паливо для України у 378 дол за тис. куб. м в четвертому кварталі 2014 року, 365 дол за тис. куб. м в першому кварталі 2015 року, сплата НАК «Нафтогазом України» 3,1 млрд дол в рамках затвердженого графіка платежів ВАТ «Газпрому» та гарантія оплати Росією транзиту газу через територію України, від енергетичних «лякалок» Москви не лишилося і сліду. Росія навіть оголосила про «заморожування» будівництва «Південного потоку», мотивуючи непотрібністю цього проекту за умови протидії Європи, в той час як раніше, запевняла, що його реалізація неминуча і «поставить хрест» на українській ГТС. 
 
Наразі ж, коли до закінчення «брюссельських» домовленостей лишився понад місяць і сторони починають думати про відновлення енергетичних переговорів, в української труби з’явився новий конкурент – так званий «Турецький потік». Тепер Росія запевняє, що через три роки, у 2019-му, вона повністю відмовиться від транзиту газу через територію України.
 
 
«Транзитний договір (щодо транзиту газу до ЄС через Україну – ред.) закінчується у 2019 році, обсяги поставок газу для європейських споживачів будуть забезпечені на кордоні Туреччини та Греції. Єврокомісії необхідно спільно з країнами-споживачами приймати в найкоротші терміни рішення про розвиток власної інфраструктури, щоб відповідні об'єми газу були доставлені європейським споживачам. Ми вважаємо, що така робота має бути проведена в найкоротші терміни, оскільки такі великі проекти реалізуються не за один рік, і, для того, щоб у середньостроковій найближчій перспективі газ був отриманий, необхідно починати роботу», - попередив глава Міненерго РФ Олександр Новак європейські країни наприкінці січня.
 
Зауважимо, про будівництво морського газопроводу через Чорне море у напрямку Туреччини росіяни заговорили на початку грудня. Тоді голова правління ВАТ «Газпром» Олексій Міллер і голова директорів Botas Petroleum Pipeline Corporation Мехмет Конук підписали меморандум про взаєморозуміння. За інформацією прес-служби ВАТ «Газпром», потужність нового газопроводу складе 63 млрд куб. м. З них 14 млрд куб. м - турецьким споживачам (зараз цей обсяг поставляється з балканського коридору), близько 50 млрд куб. м - на кордон Туреччини та Греції, де буде організована точка здачі. Відправною точкою газопроводу повинна стати компресорна станція «Руська», будівництво якої триває у Краснодарському краї. Газопровід пройде 660 км в старому коридорі «Південного потоку» і 250 км в новому коридорі в напрямку європейської частини Туреччини.
 
Наразі, за словами голови правління ВАТ «Газпром» Олексія Міллера, між сторонами є домовленість про організацію роботи таким чином, щоб вийти на підписання Міжурядової угоди по газопроводу в другому кварталі поточного року, а перший газ подати на територію Туреччини у грудні 2016 року.
 
Кілька днів тому, пан Міллер і Міністр енергетики і природних ресурсів Турецької Республіки Танер Йилдиз навіть здійснили обліт запланованої траси сухопутної частини газопроводу. У «Газпромі» стверджують, що сторони визначили ключові, реперні точки маршруту і технічні рішення газопроводу на території Туреччини. Зокрема, була визначена точка виходу на сушу - район населеного пункту Кийикей, точка здачі газу для турецьких споживачів - Люлебургаз і район виходу на турецько-грецький кордон на місцевості Іпсала. Довжина газопроводу складе 180 км.
 
 
«Найближчим часом очікується отримання дозволу на проведення проектно-вишукувальних робіт на новій турецькій морській ділянці газопроводу» - підкреслили у прес-службі ВАТу.
 
Тож, розгортання такої бурхливої діяльності щодо будівництва «Турецького потоку» цілком може стати новим козирем Росії у вирішенні енергетичних непорозумінь із Україною. Поки ж російська сторона налаштована на те, що з 1 квітня діятимуть положення існуючих контрактів і ціна повинна визначатися на підставі тих угод, які є базовими для газового співробітництва між країнами. Тобто з 1 квітня ціна «блакитного» палива без перегляду домовленостей становитиме 440 дол за тис. куб. м.
 
Водночас українська сторона вважає будівництво газопроводу «Турецький потік» черговим блефом, як то було з його попередником - «Південним потоком». 
 
«Намір «Газпрому» різко перервати багаторічні відносини з Євросоюзом, якщо європейці не почнуть в терміновому порядку будувати газопроводи, щоб приймати російський газ на турецько-грецькому кордоні, позбавлені економічного сенсу і викликають подив. Це політичний блеф», - зазначив голова правління НАК «Нафтогаз України» Андрій Коболєв.
 
На його думку, поставляти газ в Європу в обхід України невигідно. Для того, щоб реалізувати цей проект потрібно мільярди доларів інвестицій.
 
«Така пропозиція «Газпрому» не дає жодних переваг для європейських споживачів, а лише збільшує технічні ризики, адже підводний газопровід менш надійний, ніж наземний» - підкреслив пан Коболєв.
 
Підтримує цю думку і Надзвичайний і Повноважний посол України в Турецькій Республіці Сергій Корсунський. «Єдине, що реально з усього цього, - це запропонована Туреччині сміхотворна знижка 6%, яка і так повинна була бути надана у зв'язку із змінами цін на нафту» -  зауважив політик.
 
Що модель, за якої «Газпром» хоче побудувати газопровід на 50 млрд куб. м газу до грецько-турецького кордону, запропонувавши європейським компаніям самим будувати інфраструктуру для доставки цього газу далі в Європу, «не спрацює, заявив днями і заступник голови Єврокомісії, єврокомісар з питань енергетики Марош Шефчович.
 
«Я не можу сказати, що це фінальне рішення, і думаю, що нам потрібно повернутися до більш раціонального обговоренню, про те, яке рішення буде економічно життєздатним по цьому проекту і в цілому щодо співпраці «Газпрому» і європейських компаній в газовій сфері», – сказав єврокомісар. 
 
До того ж, у Європі наразі розробляється свій план «порятунку» особливо енергозалежних від Росії країн. Зокрема, у понеділок, 9 лютого, група високого рівня із представників Єврокомісії та міністрів Австрії, Болгарії, Хорватії, Греції, Угорщини, Італії, Румунії, Словенії та Словаччини погодила план дій із конкретними заходами щодо реалізації проектів із забезпечення країн-членів ЄС у південно-східному регіоні Європи. Згідно зі спільною заявою за результатами засідання, його буде затверджено на початку літа. 
 
Тож, козир чи блеф новий проект «Газпрому» буде залежати більше не від України, і навіть не від Росії, а  від позиції самої Європи. 
 
Катерина Ляшевська
 
Коментарі (0)