Українці насмітили на екологічну катастрофу

Катастрофічний стан сфери поводження з твердими побутовими відходами (ТПВ) в Україні багато в чому обумовлено розміщенням відходів на звалищах без попередньої глибокої переробки. Україна неодноразово привертала міжнародних експертів для дослідження морфології ТПВ та пошуку оптимальних шляхів рішення щодо поводження з ними.

Проблема накопичення ТПВ набуває в Україні масштабів національної катастрофи. Загальну площу полігонів та звалищ (більше 6 тис. га) можна порівняти з територіями заповідників і парків. Кількість звалищ і полігонів - понад 4 тис. Більшість цих об'єктів перевантажені і не відповідають вимогам екологічної безпеки. Через відсутність належної системи збору ТПВ в приватному секторі щорічно утворюються тисячі дрібних стихійних звалищ, які не піддаються обліку.

 

Наукові дослідження, які проводилися європейськими вченими в Україні у 2010 році, були направлені на розробку сучасних технологій поводження з відходами. В результаті у лютому того ж року тодішнім Міністерством з питань ЖКГ були затверджені методичні рекомендації щодо поводження з ТПВ, орієнтовані на їх поховання без урахування можливої переробки.

 

Проте до цих пір в Україні неможливо класифікувати ТПВ для розробки ефективних прийомів поводження з ними. Контроль складу комунальних відходів, що надходять на полігони, часто відсутній або вкрай обмежений. Це призводить до безконтрольного розміщення небезпечних відходів, несанкціонованого вилучення вторсировини і тіньових схем розподілу прибутку. Кадровий потенціал для створення і впровадження ефективних технологій недостатній.

 

При експлуатації багатьох полігонів і звалищ не вживаються заходи щодо мінімізації їх негативного впливу на навколишнє середовище та здоров'я людини. Полігони часто займають великі території, а не обмежені за розміром, чітко визначені ділянки, що призводить до утворення великих обсягів фільтрату. Рідко функціонує належна система його збору і обробки. Зазвичай полігони та звалища не огороджені і не накриті грунтом. Це призводить до розсіювання відходів вітром. Часто мають місце загоряння і просідання грунту. Системи поводження зі звалищним газом практично відсутні, що обумовлює самозаймання окремих ділянок. Відкриті майданчики звалищ погіршують естетичне сприйняття ландшафту, та є джерелом неприємних запахів, причиною поширення гризунів і носіїв інфекції.

 

 

Накопичення відходів підвищує забрудненість навколишнього середовища і створює загрози для здоров'я населення. Основні проблеми в сфері поводження з ТПВ:

Відсутність культури поводження з відходами посилює проблему. Законом України «Про місцеве самоврядування» центральні органи влади переклали вирішення даного питання на органи місцевої влади. Однак масштаби проблеми виключають можливість вирішення її на локальному рівні.

 

Україна має розробити нові концептуальні підходи до питань скорочення обсягів ТПВ на стадії їх утворення, поліпшення технологічних процесів глибокої переробки. Одне з ключових завдань у цій сфері - формування стратегічного бачення системи поводження з ТПВ та його вдосконалення.

Країни ЄС пішли значно далі в питаннях управління потоками ТПВ, роздільного збору, переробки. На цьому фоні підходи України, які сформувалися в 70-х роках минулого століття, не враховують сучасний стан питання, наприклад Ландшафтну конвенцію (2005 р.), Стокгольмської конвенції про СОЗ (2008 р.), стороною яких є і Україна.

 

Методика дозволяє виділити в морфологічному складі ТПВ до 28 фракцій: паперові відходи; скло; пластмасу; упаковку харчових продуктів; садові відходи, деревину, інші органічні відходи (шкіра, текстиль і т. д.); чорні метали, алюміній та інші кольорові метали; інші неорганічні компоненти (кістки, будматеріали, пісок). Дослідження складу ТПВ проводили окремо для багатоповерхових житлових будинків, приватного сектору та соціально-адміністративних будівель.

 

Результати, отримані у 2010 році, європейськими вченими, які працювали в Україні, підтверджують сезонну залежність співвідношень фракцій у морфологічному складі ТПВ. Найбільшу питому вагу серед фракцій ТПВ займають харчові відходи (близько 40%), садові відходи (до 30%), скло (біля 20%), інші неорганічні матеріали (до 30%), текстиль (до 20%), пластик (до 10 %), папір (до 10%).

 

 

Можна відзначити наявність максимумів сезонної залежності вмісту у ТПВ інших неорганічних матеріалів влітку, а восени - харчових відходів (вересень) і садових (жовтень). Питома вага фракцій «деревина» та «чорні метали» невелика, (іноді збільшується до 3-5%), «алюміній» - не перевищує 0,5%, «інші кольорові метали» зустрічаються ще рідше. Небезпечні відходи також зустрічаються дуже рідко. Сезонна залежність у складі ТПВ легше виявляється для сумарної кількості відходів, тоді як для виявлення особливостей, пов'язаних з джерелом відходів (багатоповерхові житлові будинки, приватний сектор і т.д.), необхідний більш тривалий період спостережень.

 

Незважаючи на найнижчий показник ВВП на душу населення в Україні, кількість побутових відходів, яке генерує один житель за рік, можна порівняти з країнами, де рівень життя вищий у 5-7 разів. Цей факт може побічно свідчити про сформований високий споживчий попит за рахунок доступності товарів масового споживання, реклами, а також низької культури споживання в Україну.

Результати досліджень дозволять розробити рекомендації з оптимального планування та управління системами поводження з ТПВ з використанням адаптованих комп'ютерних програм і оцінених відповідних вихідних даних для кожного регіону з техніко-економічним обгрунтуванням на основі застосування сучасних енергозберігаючих екологічно сприятливих технологій.

 

За даними Мінрегіону, на вторинному ринку роздільного збору та переробки сировини в Україні працюють близько 1 500 підприємств. Однак система роздільного збору ТПВ в Україні перебуває поки що на початковому етапі. Зібрані відходи використовуються переробляючими підприємствами для виготовлення картону, гофрованого картону, туалетного паперу, нетканих матеріалів, поліетиленових труб, контейнерів, тари, упаковки та іншої продукції. Додатково збором вторсировини займаються також на сміттєпереробних заводах і на полігонах.

 

Поділ фракцій проводиться на дві або три складові. Вважається, що такий підхід дозволить зменшити навантаження на полігон міста мінімум на 50%.

 

 

Повторному використанню сировини передує роздільний збір або сортування ТПВ. Якість сортування в значній мірі залежить від загальної культури та дисциплінованості населення. Після сортування вилучені компоненти переробляють, виготовляючи товарний продукт. Для цього необхідно створити та розвивати спеціальну індустрію, яка працює на вторинній сировині.

 

 

Спалювання - найбільш технічно відпрацьований метод промислової переробки ТПВ, який постійно вдосконалюється. Провідні європейські інститути вважають вогневі технології вигідними, оскільки ті дають можливість отримувати електроенергію і тепло. Однак, це єдина їх перевага.

 

 

Всі функціонуючі сміттєспалювальні установки мають ряд недоліків, головний з яких - утворення вторинних забруднюючих речовин (продукти ненавмисного виробництва), які відносяться до групи вкрай стійких і надзвичайно небезпечних токсикантів. Викиди цих сполук у навколишнє середовище заборонені Стокгольмською конвенцією про СОЗ. Українські експерти вказують не лише на небезпеку сміттєспалювальних заводів, але і їх неефективність та абсолютну економічну неприйнятність для будь-якого місцевого бюджету. Разом з тим, значна частина наукових розробок присвячена саме цьому способу звернення як найбільш ефективному і економічному.

 

 

Останнім часом багато компаній переходять від спалювання відходів на двоступінчастий процес, що включає стадію піролізу (розкладання органічних речовин без доступу кисню при 450-800 С). Такий процес виявляється енергетично більш вигідним, ніж спалювання. В результаті піролізу отримують горючий газ і твердий залишок. Потім обидва продукти без додаткової обробки спалюють у печі. Частина піролізних газів після конденсації може бути виведена з системи і конвертована в рідке паливо. Піроліз має ті ж недоліки, що й пряме спалювання відходів. Піролізний газ необхідно очищати від кислих газів типу хлористого водню, внаслідок чого цей процес стає досить дорогим. При цьому також не вдається уникнути забруднення навколишнього середовища важкими металами.

 

 

Альтернативою піролізу є процес газифікації, який відбувається аналогічно піролізу, але при більш високих температурах 800-1300 С. Отриманий газ являє собою суміш низькомолекулярних вуглеводнів, які потім спалюють у печі. На жаль, екологічні показники газифікація теж не покращує, оскільки за таких умов відбувається інтенсивне утворення діоксинів, а солі важких металів не видаляються та потрапляють у навколишнє середовище.