Анонсоване урядом переведення теплоенергетики України з газу на вугілля залишається на папері. Вугільний бізнес не втрачає надії на реальні проекти. Експерти сподіваються, що до цього не дійде.
19 травня виповнилося чотири місяці з того дня, як Міністр енергетики Юрій Бойко оголосив про початок переведення українських теплоелектроцентралей з газу на вугілля.
«Ми провели попереднє дослідження, переговори і будемо використовувати так звану водно-вугільну технологію, яка дозволяє не мати викидів в атмосферу і забезпечити відповідні екологічні нормативи», - зазначив тоді він. В березні Міністр навіть привіз до Трипільської ТЕС китайських фахівців з водно-вугільного палива і обговорював перспективи спорудження фабрики для його приготування. 4 травня прем’єр-міністр Микола Азаров підтвердив, що рішення про заміщення газу вугіллям прийняте й буде виконуватися ближчим часом.
Читайте також: Тепло за безцінь
Однак на момент підготовки цієї статті «У.К.» не вдалося знайти підтверджень тому, що ідея переходу на вугілля втілюється в життя. Міністерства й держкомпанії, які відповідають за теплоенергетику, не змогли відповісти, чи розробляються подібні конкретні проекти в Україні. Не чули про практичні зрушення й експерти з державних та незалежних організацій. Всі відповідають: «газозаміщення можливе, однак його доцільність треба детально прорахувати; я не прораховував і не знаю нікого, хто б це зробив».
Названа Міністром технологія водно-вугільної суміші (суспензії на основі подрібненого вугілля зі спеціальними присадками) дозволяє використовувати різні марки вугілля.
Фахівці не мають єдиної думки щодо придатності найбільш доступних в Україні: антрацитів та бурого вугілля, хоча компанії-розробники наполягають на «всеїдності» технології. Найголовніше, водно-вугільну суспензію можна спалювати так, щоби сірка та інші отруйні компоненти згоряння вугілля залишалися в твердих, а не в газових, відходах. Так їх набагато легше утилізувати без шкоди для довкілля, що особливо актуально для енергооб’єктів у містах. Тим не менше, учасники ринку й експерти нічого не чули про широке використання цієї технології на ТЕС і ТЕЦ. «Я чув про водно-вугільну технологію ще дитиною, і з того часу вона не вийшла на промисловий рівень» - каже дослідник палива, доктор технічних наук Михайло Бабін.
Читайте також: Негазована енергетика
Але ж в Україні є один прецедент переведення з газу на водно-вугільну суспензію невеликого цеглоопалювального котла. Кілька дрібних іноземних фірм зараз тестують тут водно-вугільну технологію (а саме, її російський і канадський, а не китайський, варіанти) з різними марками місцевого палива. Однак жодна з цих фірм не похвалилася ані готовим проектом переобладнання енергоблоку, ані практичною співпрацею з якоюсь держструктурою. «Інвесторів немає. Всі об’єкти на стадії передпроектних розробок», – пояснює Віктор Гусєв, представник в Україні російської «Амальтеа-сервіс».
Більш поширена в світі технологія спалювання вугілля в циркулюючому киплячому шарі (ЦКШ) в Україні поки також «буксує». Один з енергоблоків державної Старобешівської ТЕС модернізований на цій технології, розробленій Інститутом вугільних енерготехнологій Національної Академії Наук. Міненерговугілля й науковці рапортують, що там вдалося спалювати антрацитовий штиб – низькосортне вугілля, – без використання газу чи мазуту. Причому з набагато меншим рівнем шкідливих викидів в атмосферу, ніж для звичайних вугільних енергоблоків. Як стверджує один з розробників, Юрій Корчевий, паливна складова собівартості ЦКШ-технології не перевищує 40% – проти 90% у традиційних факельних технологіях ТЕС. Але Старобешівський проект поки аж ніяк не претендує на роль піонера газозаміщення.
По-перше, ця ТЕС спроектована й працює, як вугільна, а не газова. Тож вона не мала проблеми, характерної для більшості українських ТЕЦ та котелень: спорудження комплексу для доставки й підготовки вугілля.
По-друге, ЦКШ-блок переобладнувався з 2004 року, а запрацював лише в листопаді минулого. Попри кількарічний тягар залежності від газу, держава не закумулювала відповідні фінансові й технологічні ресурси для його швидшого запуску.
По-третє, нам не вдалося перевірити твердження про стабільну роботу й швидку окупність багатостраждального блоку. Натомість один з харківських вчених, який входить до експертної групи Міненерговугілля(просив не називати ім'я - Авт.), категорично заявив «У.К.»: «Блок до ума не доведений, багато експлуатаційних проблем. Я не чув про його стабільність і окупність».
Читайте також: Альтернативний орієнтир української енергетики
Третій потенційно «проривний» напрямок переходу на вугілля – використання його бурих марок (лігніту). Це низькоякісне паливо, однак його величезні запаси в Україні можна дешево добувати відкритим способом: тонна коштує 220 грн (проти 830 грн для традиційного енергетичного вугілля). Розробник лігніту «Енергетична інвестиційна компанія» (ЕІК) пропонує різні варіанти його спалювання, однак зізнається: поки немає ані продажів енергетикам України, ані навіть ТЕО лігнітного енергоблоку чи котельні.
На думку експертів, уряд і не збирався практично переводити теплоенергетику на вугілля. «Зараз Міненерговугілля споруджує в Криму нову електростанцію за китайським проектом саме на газі, а також веде перемовини з «Газпромом» про збільшення обсягів імпорту газу в обмін на зниження ціни. Це прямо суперечить ідеї газозаміщення й доводить, що заяви про перехід на вугілля – лише PR-акція», – зауважує директор енергетичних програм Центру «Номос» Михайло Гончар.
При цьому фахівці схвалюють неспішність влади, вважаючи заміщення газу вугілля цікавим, проте не пріоритетним напрямом енергетичної політики. «Незрозуміло, чому переходити саме на вугілля й прямо зараз. Потрібне дослідження міжпаливної конкуренції (балансу цін і рентабельності використання різних видів палива для ТЕЦ на ринку – Авт.), результати якого стануть визначальними», – каже Олександр Паращій, керівник аналітичного департаменту інвесткомпанії Concorde Capital.
.jpg)
.png)
.png)
.png)
.png)
.png)
