У цьому процесі Україну активно стимулюють Європа і США, які прагнуть позбавити Росію статусу газового монополіста. Головними напрямками в боротьбі з російським «Газпромом» була визначена диверсифікація джерел енергії та видобуток альтернативного газу із сланцевих покладів.
Польща ще минулого року оголосила про свій намір позбутися енергетичної залежності від Росії, розгорнувши з 2014 року видобуток сланцевого газу. Після оприлюднення результатів польських геологічних розвідок, які виявили гігантські родовища сланцевого газу, в Європі почали говорити про можливість повторення «сланцевої революції» за прикладом США. Звичайно, цей процес не може оминути Україну, де також є значні поклади в сланцях.
У минулому році посольство США разом з американською компанією Chevron ініціювало проведення у Львові міжнародної конференції щодо залучення іноземних інвестицій у видобуток сланцевого газу в Західній Україні. Мова йшла про так звану Олеську площу. Тут розвідані великі поклади сланцю, які займають понад 6 тис. км кв. в Івано-Франківській, Львівській та Тернопільській областях. На територію Львівщини припадає майже половина покладів. Геологи вважають Олеську площу продовженням Люблінського басейну (Республіка Польща).
Раніше в лютому 2011 року в Вашингтоні був підписаний меморандум про взаєморозуміння між урядами обох країн по ресурсах газу з нетрадиційних джерел. І вже в кінці березня Україна виставила на конкурс два родовища газоносних сланців: Олеське, а також Юзівське на території Донецької і Харківської областей.
Переможцем конкурсу на укладення угоди про розподіл продукції (УРП) на Олеській площі прогнозовано була визначена американська компанія Chevron. Очікується, що вона почне промисловий видобуток сланцевого газу на Олеській площі в 2017 році. Право розробляти Юзівську площу отримала британо-нідерландська компанія Shell. Розвідувальне буріння планується в 2013 році, а дослідно-промислова розробка - в 2015 році.
На етапі геологічного вивчення Chevron збирається витратити мінімум 1,6 млрд грн і ще 30 млрд. грн. на етапі промислової розробки. Трохи дешевше обійдеться освоєння родовищ компанії Shell - 1,3 і 25 млрд грн, відповідно. Українські запаси сланцевого газу, за оцінками управління енергетичної інформації Міненерго США, - 1,2 трлн. куб. м, що ставить Україну на четверте місце в Європі за обсягами покладів цього газу після Польщі, Франції та Норвегії.
Держслужба геології та надр України оцінює перспективні запаси традиційного і нетрадиційного газу в Олеській та Юзівській газоносних площах значно оптимістичніше - в 7 трлн. куб. м.
Читайте також: Україна може стати експортером газу
Сланцевий газ (англ. shale gas) - це той же самий природний газ, проте спосіб його залягання в надрах інший. Він знаходиться в розсіяному стані, тому для його видобутку потрібні інші технології, ніж для звичайного газу. Щоб дістати газ зі сланців, використовують горизонтальне буріння на глибину 1-2 км і так званий гідророзрив пласта.
Сланцевий газ складається з метану з домішками вуглекислого газу, азоту та сірководню. Його джерелом є газоносні сланці - найпоширеніша у світі осадова порода. Сланцевий газ не утворює великих скупчень, і добувати його в промислових масштабах стали тільки в 21-му столітті з появою нових технологій, зокрема - технології гідророзриву пласта (ГРП). За одними даними, світові запаси сланцевого газу оцінюються в 200 трлн куб м, за іншими - в 450 трлн. куб. м.
Українські чиновники стверджують, що сучасні технології, які масштабно застосовують у США та Канаді, дозволили організувати видобуток на комерційно привабливих умовах. Американці довели собівартість видобутку газу на кращих родовищах до рівня 100, а то і 70 дол за тис. куб. м. У результаті США за рік збільшили свої розвідані запаси до 30 трильйонів кубічних метрів. Для порівняння, Україні це дозволило б покрити потребу в газі на 600 років.
Хоча технологія гідророзриву пласта - найбільш ефективна на даний момент форма видобутку сланцевого газу, але існують небезпідставні побоювання з приводу екологічної сторони цього процесу. Зокрема, є думка, що така практика призведе до забруднення питної води і викидів метану.
Крім того, сам гідророзрив споживає велику кількість води - близько 20 мільйонів літрів під високим тиском направляють в кожну свердловину для створення тріщини в скелі, аби вивільнити газ. Друга проблема - видалення стічних вод. Гідророзрив також може збільшити викиди парникових газів через витоки метану. Але прихильники видобутку стверджують, що гідророзрив як правило, відбувається на сотні метрів нижче водоносних горизонтів. Якщо ж ділянки гідророзриву розташовані відносно недалеко від рівня питної води, експерти сходяться в думці: в таких місцях краще його не проводити.
Є також можливості для скорочення використання води - застосування пропану (який приносить свої екологічні проблеми), або суміші двоокису вуглецю або азоту з водою для створення піни.
Ще один момент забруднення - хімічні речовини, які додають у воду при гідророзриві. Вони можуть вбратися в землю і забруднити питну воду. Операцію гідророзриву пластів на одній території доводиться повторювати до 10 разів на рік. При цьому хімічна суміш просочує породу, що веде до забруднення великих територій та неминуче - грунтових вод. Саме тому в штаті Нью-Йорк в США видобуток сланцевого газу була заборонена.
Більшість українських вчених все ж вважають, що екологічна небезпека від газовидобутку зі сланців в Україні, особливо в західних регіонах дуже велика. Сланцевий газ на нашій території залягає на невеликих глибинах, і при бурінні горизонтальних свердловин в будь-якому випадку відбудеться забруднення питних вод. Крім того, запаси сланцевого газу в Олеської площі не настільки великі, щоб вирішити проблему енергетичної безпеки України.
.jpg)
.png)
.png)
.png)
.png)
.png)
