Дивна ситуація склалася у житлово-комунальному господарстві села Копили Терешківської сільської ради, яке знаходиться за 12 кілометрів від Полтави. Тутешні мешканці не хочуть більше сплачувати за послуги місцевого ЖЕКу, оскільки, на їх думку, він займається абсолютною бездіяльністю. Але й на пропозиції місцевої влади про створення мешканцями ОСББ для того, щоб самим вирішувати питання утримання власних будинків та прибудинкової території, реагують негативно. 

 

Скільки не б’ється Терешківський сільський голова Лідія Лепейко, скільки не закликає односельців брати відповідальність за своє житло у свої руки та створювати ОСББ – марно. «Такого не буде, щоб не було куди поскаржитися на дірявий дах у будинку» - така категорична відповідь мешканців села, повідомляє про ситуацію інтернет-видання «Полтавщина».

Аналізуючи мотиви такої поведінки мешканців Терешків, та зважаючи на те, що така поведінка демонструється і в інших населених пунктах країни, мимо волі задаєшся питанням, а, власне, чому українці так звикли лаяти ЖЕКи? Причиною є відверто неякісні послуги та надто високі тарифи? Але самі українці при цьому вперто не бажають, навіть лякаються, взяти відповідальність за своє житло у свої руки та створити ОСББ або іншу форму самоорганізації населення, та самостійно вирішувати проблеми утримання житлового фонду…

 

Тим не менше, відповідь на це запитання проста і, водночас, парадоксальна. Така суперечлива поведінка українців по відношенню до утримання свого житла зумовлена генетичною пам’яттю у галузі житлово-комунальних відносин. Під історичною пам’яттю слід розуміти інформацію, яка обумовлена певними історичними подіями, що зберігається у генотипі людині, та передається і усвідомлюється спадково.

 

Якщо зануритись у «генетичну комунальну пам’ять» українців, там можна знайти досить багато цікавих історичних фактів, які істотно вплинули на формування поведінки сучасного споживача житлово-комунальних послуг. Тож почнемо по порядку.

20 серпня 1918 року Декретом Президії ВЦВК «Про відміну приватної власності на нерухомість у містах» скасовується право приватної власності як фізичних, так і юридичних осіб на квартири у будинках, житлові будинки, земельні ділянки під забудову. Вся нерухомість, за цим документом, передавалася до органів місцевої влади – рад, революційних військових рад, комун. З того часу виникло поняття «комунальна власність», яке існувало тільки в СРСР (в усьому світі – муніципальна власність). 

 

На жаль, воно збереглося і у Цивільному кодексі сучасної України. Відтак, 95 років тому державна машина примусово почала «вибивати» з радянських громадян почуття власника та привчати їх до думки, що все навкруги колективне, комунальне, і за це майно відповідати не треба – держава подбає про все.

 

У 1920 році Володимир Ленін підписав Декрет «Про скасування квартирної плати». Таке рішення обґрунтовувалось тим, що через девальвацію рубля операції зі стягнення плати за утримання будинків та квартир стали збитковими. За період дії цього Декрету повністю непридатними до проживання виявилися більше 40 тис. квартир та 7 тис. будинків, більше 11 тис. житлових приміщень також було визнано аварійними.

 

У 1921 році, з огляду на катастрофічний стан житлового фонду, було прийнято рішення повернути квартирну плату. Щоправда, вона носила символічний характер – 1 копійка за утримання квадратного метру житла, але її планувалося піднімати щороку на 50%. Такий крок влади левовою часткою населення був сприйнятий вкрай негативно. У Москві та Петрограді навіть виникали стихійні пролетарські бунти проти введення квартирної плати. З тих пір вже минуло 90 років, а питання тарифів на ЖКГ залишається суто політичним…

 

У 1922 році створюється Головне управління комунальним господарством (ГУКГ), яке було структурним підрозділом НКВС. До його структури входили: Міністерство ЖКГ, районні житлові управління та, власне, ЖЕКи, як первина ланка виконавчої влади. З цього стає зрозумілим, що ЖЕК задумувався не тільки і не стільки як обслуговуюча організація, яка надає послуги з утримання будинку та прибудинкової території. ЖЕК – це, перш за все, орган, який контролює переміщення громадян. Краще за все у ЖЕКа виходить прописувати та виписувати громадян. Система паспортного контролю була відпрацьована чітко, що збереглося і до нашого часу. А от з якістю послуг по утриманню будинків не все склалося. Не в останню чергу через «найнижчі у світі тарифи на утримання будинків»…

 

4 червня 1926 року ЦВК та Раднаркомом СРСР було прийнято постанову «Про квартирну плату і заходах по врегулюванню користування житловими приміщеннями у містах та селах». Згідно документу, розмір квартирної плати становив від 26 коп./кв. м. - до 44 коп./кв. м., у залежності від категорії міста, де мешкав квартиронаймач. 

 

Надалі з 1927 року розмір квартплати набрав характерного політичного забарвлення. На протязі всієї радянської епохи, аж до 1989 року, коли ЖЕКи перевели на госпрозрахунок, громадяни сплачували лише частину витрат. Все інше компенсувала держава у вигляді багатомільярдних дотацій у галузь ЖКГ, які використовувались не досить ефективно. Це привело до того, що, на початок 1990 року, житловий фонд, який був на 90% обладнаний централізованою каналізацією та на 83% гарячим водопостачанням, мав зношеність 68%. Адже тариф 1926 року було розраховано тоді, коли лише 10% будинків були обладнанні ваннами та гарячим водопостачанням, та лише 8% будинків – централізованою каналізацією. 

 

Після здобуття Україною незалежності у 1991 році та початку ринкових перетворень у вітчизняній економіці, державні можновладці, на жаль, продовжили радянську політику. На протязі вже більше 20 років тарифи на комунальні послуги штучно стримуються на прийнятному для тієї чи іншої політичної сили певному рівні. Внаслідок чого, комунальні підприємства є на 100% збитковими, з державного бюджету витрачаються мільярди коштів платників податків на дотування галузі ЖКГ. Такою вже сильною виявилася генетична пам'ять посадовців…

 

Відтак, зважаючи на вже загадану генетичну пам'ять, марно чекати від мешканців села Копили, які і від інших мешканців сіл, селищ та міст України того, що раптом у них «прокинеться» відповідальний господар та почне лагодити самотужки дах свого будинку, не чекаючи допомоги ЖЕКу. Бо в їх генетичній пам’яті глибоко сидить все те, що держава робила з народом на протязі останніх 100 років – знищила ініціативність, почуття відповідальності за власне майно, привчила до того, що комунальні послуг коштують копійки, що про все подбає держава та ЖЕК…