Серед підприємств житлово-комунального господарства України особливий статус мають підприємства, що засновані на спільній власності територіальних громад сіл, селищ та міст, простіше кажучи, обласні комунальні підприємства. Їхніми засновниками є не муніципалітети, як зазвичай, а обласні ради як колегіальні органи місцевого самоврядування. Через системну кризу в галузі житлово-комунального господарства та нестримного бажання кожної селищної чи сільської ради контролювати фінансові потоки комунальних підприємств що називається «без сторонніх осіб» таких обласних комунальних підприємств наразі залишилося не багато – КП «Облводоканал» Запорізької обласної ради, РОВКП ВКГ «Рівнеоблводоканал», КП Полтавської обласної ради «Полтававодоканал», ПОВКПТГ «Полтаватеплоенерго» тощо.
Особливий статус цих комунальних підприємств визначається тим, що левову частку території, на яких вони надають комунальні послуги, складають великі міста-обласні центри, мешканці яких забезпечують майже 90 % надходжень коштів за спожиті комунальні послуги, тоді як відсоток реалізації комунальних послуг мешканцям власне сіл, селищ та невеличких районних обласних центрів ледь дорівнює 10% від обсягу загальної реалізації послуг обласних комунальних підприємств.
Не зважаючи на те, що великі міста – обласні центри майже на 100% формують доходи обласних комунальних підприємств, податок на прибуток, інші обов’язкові платежі, а також кошти, отримані від здавання комунального майна в оренду, обласні комунальні підприємства сплачують не до бюджету міста, яке відіграє головну роль у формуванні доходів самого підприємства, а до відповідного обласного бюджету.
Читайте також: Підвищення тарифів присіче борги водоканалів
Саме по території міст – обласних центрів проходить більшість магістральних трубопроводів обласних водоканалів та теплокомуненерго, які належать до обласної комунальної власності, стається левова частка аварійних ситуацій, поривів, витоків води та теплоносія, від цього страждають мешканці перш за все обласних центрів.
Невдоволення постраждалих мешканців згодом перевтілюється на сотні і тисячі скарг до міських рад обласних центрів, які у відповідь лише розводять руками від безсилля, мовляв: «Як тут допоможеш? Магістральні трубопроводи не наші, відтак коштів із міського бюджету на ремонт цих труб виділити не можемо, хоча і знаходяться вони на території міста». У пересічного споживача від таких відписок та алогічних формулювань починається запаморочення. «Як так? Труби на території міста, а міська рада не може фінансувати їх ремонт. Чи таке може бути?».
Не тільки може бути, а й так воно і є. Чинне законодавство України, зокрема ч.2. ст. 85 Бюджетного кодексу України забороняє планувати та здійснювати видатки, не віднесені до місцевих бюджетів цим Кодексом, а також здійснювати впродовж бюджетного періоду видатки на утримання бюджетних установ одночасно з різних бюджетів. Це означає, що підприємство, засноване на спільному майні територіальних громад сіл, селищ та міст відповідної області, може отримати кошти на реконструкцію аварійних мереж водопостачання, водовідведення, теплопостачання лише з відповідного обласного бюджету. Міському бюджету відповідного обласного центру, де в більшості своїй споживають за сплачують за комунальні послуги, надані обласним комунальним підприємством, Бюджетним кодексом України таке фінансування категорично заборонено.
В силу цієї заборони фінансування одночасно з різних бюджетів однієї установи для обласних комунальних підприємств майже втрачає сенс норма ч.3 ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» про пайову участь замовника у розвитку інфраструктури населеного пункту, адже відповідні міські ради, які є розпорядниками коштів, що надходять від забудовників як пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту до бюджету розвитку міста, не мають змоги фінансувати модернізацію та реконструкцію мереж водопостачання та теплопостачання, які знаходяться на балансі обласних комунальних підприємств, і це є реальною проблемою, адже підприємства перебувають в тяжкому фінансовому стані і не в змозі здійснювати необхідні поточні ремонти, не кажучи вже про капітальні ремонти чи хоча б реконструкції мереж.
«З веденням в дію норми про обов’язкову пайову участь замовника у розвитку інфраструктури населеного пункту та враховуючи досить потужні темпи будівництва житла в місті КП «Полтававодоканал» сподівались на виділення міською радою коштів хоча би на виготовлення проектно-кошторисної документації на реконструкції водопровідних мереж», – ділиться думками начальник ВТВ КП «Полтававодоканал» Євген Забишний. Однак сталося не так, як гадалося. Через те, що магістральні мережі підприємства знаходяться в обласній комунальній власності, Полтавська міська рада не може виділити коштів на фінансування виготовлення проектів. На сьогодні проекти реконструкції мереж, які знаходяться в м. Полтаві, замовляються Управлінням капітального будівництва міськради, а після їх виготовлення через обласну раду передаються в статутний капітал КП «Полтававодоканал» у вигляді нематеріального активу. На таку передачу йде по 2-3 місяці, адже така процедура такої передачі вкрай забюрократизована. Така втрата часу обертається ще більшими аваріями на мережах та провалами каналізаційних колекторів» – резюмує Євген Забишний.
Читайте також: Як вода перетворюється на нечистоти
«Попри всі недоліки та протиріччя вітчизняного законодавства, керівництву підприємства, очільникам області та міста просто необхідно шукати компроміси за столом перемовин та знаходити можливості для фінансування обласного водоканалу в питанні здійснення реконструкції мереж та оновлення технічного парку – впевнений головний інженер РОВКП ВКГ “Рівнеоблводоканал” Анатолій Чабан. Є спеціальний екологічний фонд міського бюджету Рівного, є кошти бюджету розвитку, і вони повинні спрямовуватися на потреби водопровідно – каналізаційного господарства, адже майже 80% наших споживачів – це мешканці обласного центру. Тому попри всі заборони бюджетного законодавства «Рівнеоблводоканал» отримує хоча й не велике, але все ж таки фінансування на реконструкцію та ремонт мереж від Рівненської міської ради».
«У мене в бюджеті розвитку селища в 2012 році залишилися не використаними майже 300 тис. грн., які ми планували витрати на виготовлення проектної документації на реконструкцію мереж водопостачання, які ми громадою в 2009 році передали на баланс КП «Полтававодоканал» - розповідає селищний голова Машівка, що в Полтавській області, Микола Кравченко. Однак, казначейство посилаючись на ст. 85 Бюджетного кодексу України відмовило нам в проплаті таких робіт, оскільки мережі водопостачання, що знаходяться в с. Машівка, є обласною комунальною власністю. Разом з тим роз’яснили, що за ці кошти можна виготовити проект лише на капітальне будівництво нових мереж водопостачання, але тих грошей не вистачило б навіть і на 30% передоплати проектній організації, адже капітальне будівництво – справа витратна. Так і залишилися ці кошти невикористаними, а шкода, адже мережі не в найкращому стані».
Отак і вирішують свої проблеми обласні комунальні підприємства – хтось змушений шукати прогалини та шпаринки у вітчизняному в законодавстві, перебуваючи на межі правопорушення бюджетного законодавства, хтось вимушений воювати, наче з повітряними млинами, з бюрократичними процедурами чиновницького апарату, і все через один недолугий абзац недосконалої норми статті Бюджетного кодексу. Невже дійсно таки ми й надалі будемо жити за принципом, який влучно описав один з героїв фільму «12» Микити Міхалкова «Закон мёртв. В нём ничего личного нет. Русский человек без личного отношения — пустоцвет. Ни украсть, ни покараулить». Якщо так, то дуже шкода…
.jpg)
.png)
.png)
.png)
.png)
.png)
