Більшість підприємств ЖКГ в Україні не в змозі за власні кошти профінансувати програму комплексного технічного переоснащення підприємств, а часткова і епізодична реконструкція окремих об'єктів не вирішують проблеми кардинального здешевлення вартості послуг та підвищення їх якості.

 

Потенційно можливими джерелами інвестицій в основний капітал підприємств ЖКГ можуть розглядатися кошти державного та місцевих бюджетів, власних коштів підприємств та залучені інвестиції. Однак реальне використання всіх цих джерел сьогодні стримується обмеженістю ресурсів місцевого самоврядування і самих підприємств, невизначеністю регуляторної бази, недосконалістю тарифного регулювання, відсутністю економічних і матеріальних стимулів. У теж час існує величезний внутрішній інвестиційний резерв на рівні місцевої влади та комунальних підприємств, який сьогодні практично не використовується - це потенціал енергозбереження. Його реалізація як «обмінного товару» для залучення інвестицій, практично не вимагає додаткових фінансових ресурсів і стримується тільки відсутністю необхідної нормативно-правової та регуляторної бази.

Під регулюванням суб'єктів господарської діяльності розуміють вплив на економіку підприємства з боку відповідних керуючих і регулюючих органів з метою підтримки економічних процесів на оптимальному рівні і для запобігання і придушення несприятливих явищ. У широкому сенсі слова, регулювання включає в себе компоненти прогнозування, планування, фінансування, бюджетування, оподаткування, кредитування, адміністрування, обліку і контролю.

 

У централізованій економіці регулювання здійснюється за допомогою переважно директивних, розпорядчих методів, а в ринковій - шляхом використання в основному ринкових механізмів (економічних регуляторів). Відповідно до цього, розрізняють директивне регулювання, економічне регулювання і ринкове саморегулювання. Економічне регулювання передбачає обов'язкову наявність економічних і матеріальних стимулів для досягнення поставлених цілей. У будь-якому випадку, основною метою регулювання має бути відстоювання суспільних і державних інтересів. У теорії розрізняють два способи регулювання: регулювання по неузгодженості (відхилень) і по критичним (граничним) параметрами. У першому випадку регулювання будується на принципі обліку зворотного зв'язку і виникнення неузгодженостей. У другому - регулювання проводиться при досягненні регульованих параметрів рівня (границі), визнаного критичним.

 

За своєю економічною суттю ринки комунальних послуг є природними монополіями, що робить виправданим і необхідним застосування всіх можливих форм регулювання діяльності комунальних підприємств на цих ринках. Прагнення суб'єктів природних монополій максимізувати власний прибуток, а не суспільний добробут неминуче призводить до втрат для суспільства. Тому і виникає потреба в регулюванні їх діяльності для збалансування інтересів підприємств і споживачів.

 

Регулювання, в першу чергу, покликане забезпечувати підвищення рівня суспільного добробуту, встановлення справедливої норми прибутку для суб'єктів природних монополій та захист споживачів від випадків зловживання монопольним становищем. При цьому встановлені регулюючим органом ціни і тарифи на вироблені та надані послуги повинні стимулювати залучення інвестиційних ресурсів для розвитку сфери комунальних послуг, яка характеризується великими капітальними витратами. Регулятор не повинен допускати економічно необгрунтованого підвищення цін і зниження якості чи обсягів надаваних комунальними підприємствами послуг, що означає необхідність надання послуг відповідної якості за справедливими, зрозумілим і доступним для населення, в тому числі і самого бідного, цінами. Якщо ж соціальна політика уряду або органу місцевого самоврядування передбачає дію тарифів, які не враховують економічно обгрунтованих витрат, то регулятор зобов'язаний буде компенсувати різницю.

Регуляторна система для комунальних підприємств, яка сьогодні створюється в Україні, повинна чітко визначати правила гри на монопольних ринках, зменшуючи ризики входження на ринок для приватного інвестора і, відповідно, вартість капіталу. Затверджені і контрольовані регуляторним органом правила і процедури здійснення діяльності повинні запобігати проявам корупції та політично мотивовані втручання влади у діяльність підприємств.

 

Економічне регулювання в умовах ринкової економіки не є поверненням до методів планової економіки - централізованого розподілу державою ресурсів і планування господарської діяльності підприємств. Необхідність державного втручання в умовах ринкової економіки виникає на будь-яких ринках, де через об'єктивні причини неможлива конкуренція. Процедура регулювання ЖКГ має свою специфіку і повинна розділятися на три основних взаємопов'язаних процесу: законодавче підкріплення і розподіл регуляторних повноважень (з можливим оскарженням будь-яких регуляторних рішень у судах), впровадження регуляторних рішень в практику і дерегулювання. Іноді ці процеси йдуть послідовно, а іноді і паралельно, як, наприклад, в галузі ЖКГ, де встановлення ринкових відносин почалося одночасно з демонтажем централізованого, суто директивного регулювання.

 

Серед основних проблем регулювання діяльності суб'єктів природних монополій ЖКГ в Україні сьогодні можна виділити нечіткий розподіл регуляторних повноважень між центральними і місцевими органами влади, між місцевими виконавчими і представницькими органами влади (органами місцевого самоврядування), а також розподіл компетенції між органами, які здійснюють управління майном, розробку і реалізацію державної та регіональної політики а галузі регулювання діяльності природних монополій. Через відсутність необхідної нормативно-правової бази, недостатнього професіоналізму, упередженості або непрозорості регуляторних рішень ще не створені умови, за яких комунальні підприємства були б зацікавлені розширювати доступність і якість наданих ними послуг, підвищувати ефективність господарської діяльності або здійснювати капітальні інвестиції в модернізацію основних фондів . У деяких випадках уряд і органи місцевого самоврядування змушені були навіть повертати у державну чи комунальну власність раніше приватизовані підприємства або ж розривати контракти на передачу цих підприємств в оренду (концесію).