Українські суди зрізають тарифи ЖКГ

Тарифи — своєрідне зачароване коло галузі житлово-комунального господарства. З погляду суто економічного, їх необхідно давно та різко підвищити з тієї простої причини, що вони часто й на третину не покривають видатки комунальних підприємств. З погляду політичного, тарифи — одне з найболючіших питань для будь-якої політичної сили, яка приходить до влади. Справа у тому, що перед кожними виборами, намагаючись не стільки берегти гаманець населення, скільки виглядати благодійниками в очах виборця, кандидати в депутати від всіх політичних партій (владних та опозиційних) публічно з усіх трибун вішають ярлик «злодіїв» на комунальників. Зокрема, вони заявляють, що останні обкрадають населення і надають послуги за завищеними в рази тарифами. 

 

Однак, зовсім інші коментарі ми чуємо тоді, колі вчорашні кандидати у депутати займають найвищі державні посади, і їм доводиться кожного дня вирішувати проблеми житлово-комунальної галузі. Наприклад, ще влітку того року, в розпал передвиборчих перегонів Прем’єр-міністр Микола Азаров обурено заявляв, що чиновники почали закладати в тариф на водопостачання втрату 70% води в мережах, у тариф на прибирання прибудинкових територій – всі збитки і прорахунки ЖЕКів. Однак, вже у січні 2013 року пан Азаров кардинально поміняв свою точку зору та повідомив, що Україна готова піти на диференційоване підвищення тарифів на комунальні послуги для населення для досягнення компромісу з МВФ про відновлення програм фінансування української економіки.

 

Між періодами виборчої кампанії, коли інтереси споживачів «захищають», та періодом перебування тієї чи іншої політичної сили при владі, коли про проблеми споживача «забувають», самі споживачі, які не хочуть платити справедливу ціну за ЖКП, не хочуть звикати до того, що житлово-комунальні послуги є таким само товаром, як і продукти харчування на полицях супермаркету, і, вважаючи, що будь-які тарифи є явно завищеними, намагаються довести цю тезу, направляючі скарги до різних державних органів та звертаючись до суду.

 

Хроніку цих «комунальних» війн аналізувати досить цікаво. 

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду у 2010 році за позовом міської прокуратури, який був обґрунтований численними скаргами жителів міста, були скасовані рішення виконавчого комітету Черкаської міської ради про встановлення вартості житлово-комунальних послуг з утримання будинків, прийняті у 2008 році. 

 

На вимогу Вінницького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету у місті Гайсині у червні 2011 року знижено тарифи на житлово-комунальні послуги, а саме виконавчий комітет Гайсинської міської ради та комунальне підприємство «Гайсинська житлово-експлуатаційна контора» припинили порушення конкурентного законодавства, які полягали у встановленні економічно необґрунтованих тарифів на послуги з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій.

Постановою Севастопольського окружного адміністративного суду у липні 2011 року за позовами споживачів було скасовано цілу низку рішень міськради про встановлення КП «Ремонтно-експлуатаційне підприємство №19» тарифів на послуги з утримання житлових будинків і прибудинкових територій (квартирна плата) для населення. Встановлена підприємством та муніципалітетом квартплата була скасована, оскільки під час ухвалення рішень не було забезпечено проведення громадських слухань по кожному будинку окремо. Наприкінці березня минулого року Севастопольський апеляційний адміністративний суду підтвердив своєю ухвалою незаконність прийнятих міськрадою рішень.

 

У серпні 2011 року активісти громадського руху «Взаємодопомога» домоглися того, що рішенням Дніпропетровського апеляційного та апеляційного суду Кіровоградської області тарифи на воду, діючі у місті Олександрії (Дніпропетровська обл.), було визнано незаконними. Суди визнали, що Олександрійська міська рада не мала права підвищувати тариф на воду спочатку до 5,85 грн/куб. м., а потім і до 8,24 грн./куб. м. води.

Однак, далеко ні всі позови та скарги споживачів на завищені тарифи та неякісно надані послуги вирішуються на їхню користь.

 

Так, постановою Донецького апеляційного адміністративного суду відмовив у грудні 2012 року у задоволенні позву членів територіальної громади села Фабричне Лутугинського району Луганської області до області про визнання недійсним і скасування рішення Фабричненської сільської ради №14/8 від 30 грудня 2011 року про встановлення тарифів на послуги водопостачання та водовідведення через безпідставність та необґрунтованість позову. 

 

Постановою Донецького окружного адміністративного суду у тому ж місяці минулого року за позовом гр. Б. до Інспекції з питань захисту споживачів у Донецькій області та КП «Красноармійськводоканал» про визнання завищеності тарифів та зобов'язання перерахувати плату також було відмовлено. Причиною стало те, що у справі є висновок Державної інспекції з контролю за цінами і тарифами про економічну обґрунтованість тарифів на послуги водопостачання та водовідведення. 

 

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду в червні 2013 року відмовлено у задоволенні позову Державної фінансової інспекції в Одеській області до Усатівської селищної ради про визнання завищеними тарифів на водопостачання та водовідведення, які надає в селищі ТОВ «Інфокс».

У ситуації, коли споживачі почувають себе ошуканими через неякісне надання житлово-комунальних послуг, коли скарги до відповідних державних органів завершуються лише формальними відповідями, коли не вистачає грошей на сплату судового збору, вони починають діяти на свій власний розсуд і сплачувати лише, як їм здається, за фактично отримані послуги. Однак, таких «вільнодумців» швидко настигає каральний меч правосуддя.

Так, рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області у жовтні 2012 року з відповідачів – родини П., яка, вважаючи тарифи по оплаті житлово-комунальних послуг завищеними, сплачувала лише за фактично надані послуги, було стягнено на користь комунального підприємства Данилівської сільської ради Київської області заборгованість у сумі 936 грн.

 

Чернівчани, обурені бездіяльністю комунальників, також прийняли рішення не сплачувати лише за фактично надані послуги, не оформлюючи при цьому акти-претензії згідно ст. 18 закону «Про житлово-комунальні послуги» і поплатилися за це. «Суди з ПП «Санітарія» тривали 2,5 роки, — розповідає Наталія місцевій газеті, мешканка будинку №19, що по вулиці Південно-Кільцевій. – Річ у тім, що я сплачувала за ті послуги, які реально отримувала. І у результаті «Санітарія» нарахувала борг в сумі 1700 гривень, попри те, що я щомісячно писала заяви цьому підприємству щодо ненаданих послуг. І суд їх до уваги не взяв, вказавши, що мали бути складені акти-претензії. Суди тягнулись, переносились, заяви забирались, потім знову подавались. У результаті, я програла і змушена була таки сплатити вказану суму».

 

Аналізуючи ці судові справи, приходиш до висновку, що насправді проблема встановлення економічно обґрунтованих тарифів на житлово-комунальні послуги виявилася складнішою, ніж це уявлялося. Адже все наше життя тарифи на послуги ЖКГ були просто довільними. Ніколи — ні в Радянському Союзі, ні вже в Україні — їх ніхто економічно не обґрунтовував, і не намагався підпорядкувати економічним законам. Тому, виявилося, що чиновники на місцях раптом несподівано для себе отримали завдання розв’язати задачу, яку ніколи раніше не розв’язували, а споживачі, пересічні українці, хочуть жити за умов ринкової економіки та вільного підприємництва, але за цінами на комунальні послуги, як при соціалізмі. Ось вам і єдність та боротьба протилежностей…