Зношеність основних фондів підприємств ЖКГ, низька якість наданих споживачам послуг, зростання вартості енергоносіїв - все це змушує державу шукати способи фінансової «санації» галузі за рахунок коштів приватного бізнесу. Разом з тим, механізми державно-приватного партнерства обговорюються досить однобоко, а саме з точки зору економічних ризиків потенційних концесіонерів або орендарів комунальних підприємств. При цьому згадок про те, що чекає місцеву владу і кінцевого споживача з приходом на ринок природних монополій приватного інвестора, практично немає
Прописні партнерські «істини»
Експерти, що спеціалізуються на темі ДПП, називають, що став уже стандартним, перелік факторів, які ускладнюють вихід приватного інвестора на ринок комунальних послуг:
- Відсутність норм у законодавстві, що прописують чіткі «правила гри» для місцевих органів влади і приватного бізнесу.
- Діючі тарифи на послуги водо-і теплопостачання, які не покривають витрат на їх виробництво. Також сама структура тарифу до цих пір не дозволяє орендарю або концесіонеру закласти у вартість послуг, що надаються, інвестиційну складову і, таким чином, повернути вкладені в модернізацію підприємства кошти.
- Дія розподільних спецрахунків, на які автоматично нараховуються всі платежі споживачів, потім - левова частка цих коштів перераховуються енергопостачальникам в якості оплати за наданий природний газ і електроенергію. Таким чином, у підприємства дочиста «вимиваються» оборотні кошти, що призводить до зростання боргів із заробітної плати, неможливості виплатити орендні або концесійні платежі.
- «Політична складова» тарифу. Незважаючи на створення національного регулятора, завданням якого є встановити комунальному підприємству тарифи, які окупає собівартість послуг, що діють в галузі тарифи, все ще не покривають витрат. Процес приведення тарифів до обґрунтованого фінансовими витратами рівню як і раніше стримується як центральною, так і місцевою владою через побоювання соціального невдоволення.
Особливо гостро відчувають заполітизованість тарифоутворення виробники і постачальники теплової енергії, яким нацрегулятор затверджує лише собівартість гігакалорії тепла, а тариф на послуги централізованого опалення та гарячого водопостачання встановлюють облдержадміністрації.
- Низька платіжна дисципліна споживачів. Ні для кого не секрет, що найбільшим споживачем комунальних послуг в країні є населення, яке оплачує їх за тарифами нижче, ніж непобутові абоненти. Якщо залишити осторонь проблеми перехресного субсидування, в середньому населення оплачує лише 40-50% нарахованих сум. Найчастіше різке падіння платежів відбувається в опалювальний сезон, коли споживачам доводиться більше платити за теплову енергію. Як наслідок, у підприємств теплової енергетики зростає обсяг заборгованості за природний газ.
- ·Відсутність професійних договорів. При укладанні договорів оренди та концесії часто досконально не прописуються умови, права та зобов'язання сторін. В подальшому це створює підгрунття для спекуляцій як з боку інвесторів, так і з боку місцевих властей.
- Відсутність політичної спадкоємності. Зміна керівництва місцевих органів влади, як правило, стає причиною для перегляду чинного договору про оренду або концесію. Фактично приватному інвестору доводиться знову налагоджувати стосунки з новообраними чиновниками, обговорювати умови управління підприємством.
Чи довго, вміючи?
Між тим, незважаючи на високий рівень ризиків, процес виходу на український ринок комунальних послуг приватного бізнесу досить динамічний.
Читайте також: Тепло на особливих умовах
За даними Міністерства регіонального розвитку, будівництва та ЖКГ, станом на березень 2012 року в Україні 39 об'єктів ЖКГ були передані приватним компаніям на умовах оренди, концесії або договорів спільної діяльності. Примітно, що з них у сфері водопостачання переважають концесійні договори - 14 об'єктів, і тільки 4 - в оренді, а на підприємствах теплової енергетики більш популярна оренда - 11 об'єктів, в концесію ж передано лише два.
Причин такого «поділу» сфер галузі між концесіонерами та орендарями декілька:
- Концесія дозволяє приватному інвестору, точніше приватному партнеру, отримувати платежі та іншу оплату зі споживачів, орендар ж змушений частина доходу віддавати державі.
- Досвід концесії в Україні розпочався саме з підприємств водопостачання оскільки, в цьому секторі ЖКГ ситуація краща, ніж в теплопостачанні.
По-перше, налагоджений облік відпускається і споживаного ресурсу.
По-друге, рівень платіжної дисципліни споживачів вище, відповідно, нижчий рівень заборгованості водоканалів за електроенергію, ніж у тепловиків за природний газ.
По-третє, процедура затвердження тарифів на холодне водопостачання і водовідвід простіша.
Читайте також: Житлово-комунальне моделювання
Концесія можлива на більш тривалий термін, ніж оренда - майже на 50 років, в той час як максимальний термін оренди - 10 років.
Разом з тим, зобов'язання орендаря по реконструкції, модернізації та розвитку підприємства не такі високі, як у концесіонера. Це робить оренду привабливою для приватного бізнесу саме в сфері теплової енергетики, де складності підприємства обумовлені не тільки необхідністю заміни застарілого обладнання, а й сезонністю.
Однак основною причиною інвестиційної привабливості ринку комунальних послуг залишається саме його монопольне становище, що забезпечує постійний попит на послуги з тепло-і водопостачання. «Як український бізнес, так і влади часто проваджені не бажанням розвивати галузь, а що називається «сісти на фінансових потік», - зазначає екс-міністр з питань ЖКГ Олексій Кучеренко. За його словами, більшість компаній, які хочуть працювати в ЖКГ, часто не розуміють ні «правил гри» цієї галузі, не мають необхідних знань.
«Всі підприємства галузі збиткові. Коли на підприємство приходить концесіонер або орендар, він виявляє багатомільйонні борги, проблеми і збитки. Але це бізнес не зупиняє. При цьому, практика показує, що приватний інвестор не справляється з наявними проблемами», - зазначив він.
Геть з очей…
Так що ж очікує споживачів і місцеву владу за умови передачі тепло-або водопостачального підприємства в оренду або концесію?
Схема, за якою розвивається сценарій, однакова і виглядає так:
- ·Мер населеного пункту втомився від постійних звинувачень з боку населення про те, що послуги, що надаються, дорогі і неякісні. Крім того, місцевий бюджет не справляється з боргами підприємства за енергоносії, а коштів на ремонт і заміну застарілого обладнання немає.
- В свою чергу, приватний партнер обіцяє меру вирішити накопичені проблеми, вивести надання послуг на якісний рівень.
- Населенню все одно, хто буде поставляти їм тепло чи воду, головне, щоб послуги надавалися безперебійно і якісно.
- Після передачі приватного підприємства в оренду або концесію, приватний інвестор починає вимагати від влади підтримки в питанні збільшення тарифів, на що мери йдуть вкрай неохоче, так як це негативно відбивається на їх політичному рейтингу.
- Мер починає вимагати орендну плату, концесійний платіж, а підприємство не може його сплатити, тому що основні кошти направлені на оплату боргів за енергоносії. При цьому коштів на виплату заробітної плати співробітникам, ні тим більше, інвестицій в модернізацію в інвестора не залишається.
Крім того, владі доводитися постійно контролювати дії приватних партнерів, які можуть, наприклад, нелегально продати об'єкти майнового комплексу, придбати замість нового обладнання підтримане, завищити самовільно тариф.
.jpg)
.png)
.png)
.png)
.png)
.png)
