Значною мірою цьому сприяла реалізація комплексного підходу до підвищення енергетичної ефективності, який прийняв в багатьох країнах світу характер національної доктрини.

 

Незважаючи на наявні відмінності в реалізації програм, спрямованих на вирішення породжених проблем в країнах Європи та США, всі вони припускали проведення радикальних перетворень на різних рівнях управління економікою, включаючи внесення серйозних коректив у вирішення проблеми, які розглядаються на федеральному рівні, на рівні функціонування енергетичної галузі як постачальника енергетичних ресурсів і на рівні окремих підприємств, які є основними споживачами енергетичних носіїв.

 

По-перше, на державному рівні управління в досить стислі терміни практично у всіх країнах світу була розроблена нормативно-законодавча база в галузі енергозбереження.

 

По-друге, на рівні управління енергетикою був зроблений широкий комплекс заходів, спрямованих на формування конкурентного середовища в галузі, з метою, яка передбачає, перш за все, стримування тарифів на енергетичну продукцію для населення, промислових та інших споживачів.

 

По-третє, на рівні управління промисловими підприємствами в якості стратегічного напрямку вирішення виниклих проблем стало розглядатися застосування інноваційних підходів до підвищення ефективності використання енергетичних ресурсів, особливе місце серед яких було відведено енергетичного менеджменту.

 

На федеральному рівні управління формування законодавчої бази в галузі раціонального споживання енергетичних ресурсів було спрямовано на розробку програм і законів про енергозбереження, стандартів з ефективного використання енергетичних ресурсів та цілого ряду нормативних актів, інструкцій та технічних рекомендацій. Особливу увагу в них було приділено посиленню нормативів споживання паливно-енергетичних ресурсів у різних галузях і сферах діяльності, включаючи промисловість, будівництво, житлово-комунальне господарство.

 

Так, наприклад, в Данії, де до кризи 1970-х років понад 90% споживання нафти припадало на системи теплопостачання, а їх загальна потреба в енергоресурсах у структурі паливоспоживання країни досягала 40%. У 1976 році був прийнятий Перший енергетичний план, спрямований на зниження залежності національної економіки від імпорту вуглеводневої сировини. Закладені в ньому принципи організації енергетичного комплексу країни отримали свій подальший розвиток у наступних енергетичних планах. Їх реалізація сприяла створенню унікальних систем централізованого та децентралізованого теплопостачання, які за період часу з 1972 по 1988 рр. забезпечили зниження витрат на опалення одного квадратного метра площі в 2 рази.

У Великобританії в 1985 роках був прийнятий стандарт BS 8207 з ефективного використання енергії в сфері будівництва. Він використовується при проектуванні нових будівель, ремонті та обслуговуванні існуючих будівель і приміщень.

 

У Німеччині досі діє постанова 1977 «Про енергозберігаючої теплової захисту та енергозберігаючих опалювальних установках» (EnEV-2002), яким закріплюється рівень енергетичних вимог до будівель по їх опалювальним параметрами і параметрами гарячого водопостачання. Ця постанова є частиною комплексної програми посилення вимог по теплозахисту будівель, окремі розділи якої були покладені в основу програм німецького уряду 1977, 1982-1984, 1994 і 2001 р. в в області житлово -комунального господарства.

 

В Австралії та Новій Зеландії в 2000 р. був розроблений стандарт AS/NZS 3598 з енергетичного аудиту, спрямований на підвищення ефективності використання енергії в промисловості та житлово-комунальному господарстві.

 

На рівні управління енергетикою основний напрямок підвищення ефективності використання енергетичних ресурсів було пов'язано з розвитком конкуренції в галузі. Запровадження ринкових засад конкуренції значно розширило можливості споживачів у виборі оптимальних умов енергоспоживання. Наразі енергетичні підприємства більшості розвинених країн пропонують споживачам енергії широкий спектр різних варіантів енергопостачання та оплати наданих послуг.

 

Слід зазначити, що умови для лібералізації цін внутрішніх енергетичних ринків на сьогоднішній день вже створено в багатьох країнах світу, включаючи США, Німеччину, Великобританію, Ірландію, Швецію і Нідерланди. Всього ж на 1 липня 2007 року можливість вільного вибору постачальників енергетичних ресурсів отримали споживачі 27 країн-членів Євросоюзу. Тим самим, у промислових підприємств з'явилися додаткові можливості зниження величини енергетичних витрат у собівартості продукції, що випускається ними продукції.

 

На рівні управління промисловими підприємствами найважливішим напрямком підвищення енергетичної ефективності виробництва стає енергетичний менеджмент, який з кінця 80-х і початку 90-х рр. XX століття почав досить активно застосовуватися в цілому ряді країн. Його використання передбачає реалізацію комплексу заходів, спрямованих на скорочення споживання всіх видів енергетичних ресурсів. Застосування енергетичного менеджменту на промислових підприємствах зумовило необхідність формування відповідних стандартів, в яких відображені можливі напрями дій і встановлені заходи, що сприяють їх реалізації.

 

Розробка стандартів у галузі енергетичного менеджменту була спрямована на формування нормативного забезпечення для виконання його різних процедур. Так, наприклад, в США в 1995 р. був розроблений американський національний стандарт ANSI/IEEE 739:1995, пов'язаний з проведенням робіт в області енергетичного менеджменту. Структура цього стандарту охоплює 8 розділів, серед яких перші три присвячені розгляду базових питань для фахівців, зайнятих у галузі енергетики. Усі наступні розділи стандарту розглядають різні технічні аспекти, включаючи менеджмент навантаження, енергоменеджмент для двигунів, систем і електроустаткування, вимірювання для енергоменедмжента, енергоменеджмент для освітлювальних систем, когенерацію і т.д. У 2005 р. в США з'явився другий стандарт з енергетичного менеджменту ANSI/MSE 2000, область розв'язуваних завдань якого була істотно розширена. Ідеологічно він був направлений вже не тільки на зниження енергетичних витрат на основі проведення різних технічних заходів, а й на запобігання несприятливого впливу на навколишнє середовище, тобто, припускав інтеграцію заходів у галузі енергетичного та екологічного менеджменту.

Данська стандарт DS 2403:2001 максимально сумісний з прийнятим раніше стандартом у галузі екологічного менеджменту. Стандарт DS передбачає впровадження програми з енергетичного менеджменту, що включає проведення комплексу робіт з енергетичного моніторингу, енергетичного аудиту і супутніх організаційних заходів, а також навчання службовців основам енергоменеджменту на підприємствах різних галузей і сфер діяльності. Можна відзначити, що структура датського стандарту побудована з використанням методології PDCA (Plan, Do, Correct, Act), тобто його основні розділи присвячені загальним питанням планування, впровадження, контролю та іншим процедурам управління енергетичними ресурсами. Виділення ж в окремі розділи технічних заходів щодо конкретних областях енергоспоживання, складових основу американського стандарту, в данському варіанті не передбачено.

 

В Ірландії в 2005 р. розроблений стандарт з енергетичного менеджменту IS 343:2005, зміст якого значною мірою повторює данська стандарт. У 2006 р. для технічної підтримки розробленого стандарту було випущено відповідне Технічне керівництво.

 

Крім перерахованих вище прикладів, на рубежі XX- XXI століть різні стандарти і програми в області енергетичного менеджменту з'явилися в Австралії AS 3595:1990 і AS 3596:1992 Energy Management programs, у Швеції CS 627750:2003 Energy Management Systems, в Німеччині VDI 4602-1 Energiemanagement.

 

На сьогодні Американським Національним Інститутом Стандартів спільно з Міністерством енергетики США підготовлений і направлений на розгляд до Центральний Секретаріат ISO проект, за яким енергетичний менеджмент розглядається в якості абсолютно новій галузі технічної діяльності.

 

Аналіз спеціальної літератури та зарубіжних інтернет-сайтів дозволив виявити основні напрямки проведення робіт в області енергетичного менеджменту.

 

Перший напрямок передбачає здійснення інтенціальних (цільових) технічних перетворень, пов'язаних з оновленням або модернізацією виробничого обладнання, його окремих вузлів і агрегатів, із змінами в технологічних процесах виробництва, спрямованих на скорочення величини енергетичних витрат виробництва продукції, з інноваціями в галузі використовуваних матеріалів.

 

Другий напрямок пов'язаний з формуванням ефективної системи мотивації персоналу підприємства до економії використовуваних енергоносіїв.

 

Третій напрямок орієнтується на додаткові можливості, створювані впровадженням автоматизованого обліку та контролю споживання всіх видів енергетичних ресурсів.

 

Традиційно, найбільша увага серед різних напрямків енергетичного менеджменту приділялася здійсненню інтенціальная (цільових) технічних перетворень, оскільки їх застосування для підприємств було пов'язане з отриманням значного економічного ефекту. Однак, внесення змін тільки лише до складу технічної бази не могло вирішити всіх проблем. У довгостроковій перспективі реалізація оперативних технічних рішень не приносила бажаних результатів і досить швидко перекривалася постійним зростанням цін на енергоносії. Багато в чому це пояснювалося також і відсутністю матеріальної зацікавленості персоналу підприємства в досягненні високих результатів у галузі енергозбереження. Тому реалізація цільових технічних рішень зажадала доповнення проведених робіт у цій сфері формуванням ефективної системи мотивації персоналу підприємства до економії використовуваних енергоносіїв. Слід зазначити, що системний підхід до мотивації персоналу отримав свій розвиток ще в 30-60-хх рр. XX століття. Однак спочатку його використання було спрямоване, насамперед, на підвищення якості виробленої продукції. Акцент же на мотивацію і стимулювання за економію енергетичних ресурсів був зроблений набагато пізніше.

 

Бурхливе використання інформаційних технологій управління в діяльності підприємств стало потужним імпульсом розвитку нового напрямку проведення робіт та у сфері енергозбереження.

 

Поява автоматизованих систем обліку і контролю споживання енергетичних ресурсів сприяло підвищенню прозорості проведених операцій, пов'язаних з витрачанням енергії на всіх етапах виробничого циклу, що дозволило приймати більш зважені і обгрунтовані рішення в області реалізації як технічних, так і організаційних заходів.

Всі зазначені вище напрямки здійснення енергетичного менеджменту досі не втратили своєї значущості і як і раніше формують основу для проведення подальших робіт в цій сфері. Причому, залежно від характеру виробничої діяльності підприємства, особливостей організації управління, специфіки вирішуваних завдань, розглянуті напрямки можуть реалізовуватися як в комплексі, так і окремо. Порядок їх застосування не є жорстко регламентованим, тому в залежності від виникаючих потреб і особливостей вирішуваних завдань підприємства можуть самостійно визначати пріоритетність вибору тих чи інших напрямків дій, зорієнтованих на підвищення енергетичної ефективності.

 

Здійсненню будь-якого заходу енергетичного менеджменту передує проведення попереднього енергетичного аудиту. Аудит може бути суцільним, тобто охоплювати всю виробничу діяльність підприємства, або ж вибірковим, проведеним на найбільш енерговитратних його ділянках. Результати енергетичного аудиту дозволяють встановити доцільність проведення енергозберігаючих заходів.

 

Таким чином, проведений аналіз процесів енергозбереження на європейських, американських і азіатських підприємствах дозволив сформулювати такі основні висновки.

 

По-перше, в умовах безперервного зростання цін на енергоносії і загострення конкурентних відносин на внутрішніх і міжнародних ринках збуту, енергетичний менеджмент стає найважливішим напрямком підвищення енергетичної ефективності виробництва промислової продукції, об'єднуючим цілий комплекс заходів, включаючи технічні перетворення, спрямовані на скорочення величини енергетичних витрат виробництва продукції, формування системи мотивації персоналу до економії використовуваних енергоносіїв та впровадження автоматизованого обліку та контролю споживання всіх видів енергетичних ресурсів.

 

По-друге, практично у всіх розвинених країнах сформована нормативно-правова основа для управління енергозбереженням, розроблені стандарти з енергетичного менеджменту, енергетичного аудиту та ефективному використанню енергії в різних галузях і сферах діяльності.

 

По-третє, проведене дослідження зарубіжного досвіду управління енергетичними витратами не дозволила виявити будь-яких національних особливостей існуючих підходів до формування напрямків раціонального використання енергетичних ресурсів на рівні окремих підприємств. Виняток становлять лише японські компанії, для яких необхідність проведення робіт в області енергетичного менеджменту жорстко прописана в національному законодавстві і строго контролюється відповідними органами.