ГоловнаПублікаціїУтилізація ТПВЄвропейське ставлення до сміття

Європейське ставлення до сміття

У Рамковій директиві ЄС щодо поводження з ТПВ наводиться список конкретних речовин та предметів, які можуть вважатися відходами. Цей перелік постійно доповнюється та змінюється. На сьогоднішній день у ньому більше 600 видів відходів

У практиці поводження з відходами в країнах ЄС принциповим є поділ відходів на небезпечні і безпечні. Основна відмінність між ними – ступінь шкідливого впливу на навколишнє середовище і необхідні технології переробки та утилізації. Всього Директива визначає 40 видів небезпечних відходів та 14 критеріїв, за якими вони відносяться до класу небезпечних.

При складанні міжнародних і національних планів та стратегій поводження з відходами законодавство ЄС керується т.зв. «Ієрархією відходів», представленою у Рамковій директиві по відходам. Розвиток спеціальних технологій переробки та утилізації відходів дозволив розширити і конкретизувати цю ієрархію.

«Ієрархія відходів»


Варіанти способів поводження з відходами в міру зниження їхньої переваги

У відповідності з таким підходом, найкращою альтернативою є запобігання утворенню відходів або мінімізація їх утворення у джерела дії, спрямовані на:

  • зменшення кількості предметів і матеріалів, які відправляються на остаточну утилізацію/поховання;
  • відмова від зайвої упаковки;
  • закупівля тільки необхідної кількості предметів і матеріалів;
  • використання предметів багаторазового/тривалого користування замість одноразових там, де це можливо.

Повторне використання, переробка в сировину і продукти компостування, спалювання або поховання з отриманням енергії, поховання без отримання енергії, спалювання без отримання енергії, мінімізація відходів припускають також дії щодо зниження їх токсичності/небезпеки.

Зазвичай відповідні дії передбачають зміну виробничого процесу (використання менш токсичних вихідних ресурсів, відмову або мінімальне використання токсичних матеріалів для обробки вихідної сировини і т.п.). Зниження токсичності продуктів і матеріалів робить їх повторне використання або вторинну переробку більш привабливою та рентабельною, оскільки передбачає повну відсутність або мінімізацію витрат на утилізацію небезпечних/токсичних компонентів таких продуктів і матеріалів. При повторному використанні та вторинній переробці таких матеріалів та продуктів значно скорочується і негативний вплив на навколишнє середовище.

Повторне використання означає довгострокове користування різними предметами і матеріалами, аби уникнути покупки нових товарів. Це передбачає придбання предметів і матеріалів тривалого або багаторазового використання, налагодження або оновлення пошкоджених предметів. Переробка в сировину і продукти передбачає виробництво з відходів нових матеріалів і продуктів і/або сировини для інших товарів. Це більш економічний спосіб виробництва, ніж виготовлення тих же матеріалів і продуктів з початкової сировини. Компостування – різновид переробки відходів в нові продукти,  застосовуване до органічних відходів.

Читайте також: Смітити по-європейськи

Спалювання або поховання з отриманням енергії – технологія переробки відходів, коли при їх спалюванні виробляються тепло і електроенергія. Для отримання тепла і електрики також використовується метан, що утворюється на полігонах при розкладанні органічної складової відходів. Поховання без отримання енергії – звичайне поховання відходів на полігонах. Спалювання без отримання енергії – звичайний процес спалювання відходів у спеціальних установках.

Найбільш поширені схеми поводження з відходами в країнах ЄС

Відповідно до загальноєвропейського законодавства, збором, транспортуванням та переробкою відходів мають право займатися державні, муніципальні і приватні компанії та організації, а також компанії і організації змішаної форми власності, що мають необхідні дозволи.

Незалежно від виду компанії, що здійснює збір, транспортування та переробку, практично всі схеми поводження з відходами в країнах ЄС припускають первинне сортування відходів безпосередньо в місцях їх утворення (в домашніх господарствах, на виробництві, в офісних приміщеннях і т.д.).

Способи сортування відходів, які найбільш часто зустрічаються припускають наступні варіанти поділу: на небезпечні і безпечні відходи.

Небезпечні відходи повинні збиратися окремо і доставлятися на спеціальні пункти збору, звідки їх направляють на переробку в спеціалізовані компанії. Приватні особи, як правило, здійснюють доставку небезпечних відходів на пункти збору самостійно; для промислових підприємств може бути організований збір безпосередньо з виробництва. Для окремих видів відходів (наприклад, батарейки) переробні компанії можуть організовувати пункти збору в громадських місцях, наприклад, в супермаркетах. Для привертання уваги населення ємності для збору барвисто оформляються; поряд з ними можуть поміщатися стенди з інформацією про звернення з відповідними видами відходів.

З решти безпечних відходів виділяють великогабаритні відходи:

  • Побутова і офісна техніка;
  • Будівельне сміття;
  • Меблі і т.д.

Ці відходи зазвичай вивозяться в спеціалізовані пункти збору, де з них видаляються небезпечні елементи (наприклад, фреон з холодильників), а потім спеціалізовані компанії здійснюють їх подальшу переробку і/або утилізацію. Ще одна схема збору – вивезення таких відходів безпосередньо від домашніх господарств по певних днях тижня/місяця.

Відходи, що залишилися, сортують на наступні основні складові:

  • Папір та/або картон;
  • Скло;
  • Пластик;
  • Одяг/взуття;
  • Метал (упаковка, банки тощо);
  • Органічні відходи (харчові відходи, відходи з садово-городніх ділянок, тирса і т.д.);
  • Залишкове сміття (ті види, які не можуть бути віднесені до вищеперелічених, або змішані відходи, які вже неможливо розділити).

Вищенаведена схема сортування є узагальненою. В залежності від вимог до сортування побутових відходів в тій чи іншій країні і навіть у тому чи іншому регіоні країни ретельність сортування відходів може змінюватися.

Так, наприклад, в західних областях Данії папір потрібно сортувати на газетний та інший; у Німеччині, Данії та Фінляндії скло ділиться за кольором; в деяких містах Швеції сортуванню підлягають навіть харчові відходи (наприклад, паперові фільтри для кавоварки та сама кава повинні викидатися окремо). У той же час, в Німеччині спільно збираються целофан, целюлоза, пластик, жерстяні та алюмінієві банки з-під напоїв та пластикова упаковка з-під молочних продуктів. В одному з регіонів Фінляндії жителі повинні сортувати дрібні безпечні побутові відходи на органічну і біорозкладану складові та на інші види відходів. Ці дві фракції збираються в пластикові мішки різного кольору, потім виробляється автоматичне сортування даних мішків на полігонах за допомогою системи фотоелементів. Органічна складова йде на компостування, а неорганічна – на поховання.

Різні види безпечних побутових відходів збирають у спеціальні роздільні ємності – пластикові мішки (різного кольору, відповідно до виду відходів), або в пластикові контейнери (різного кольору або з відповідними написами).

Читайте також: Сміттю знайшли господаря

Контейнери можуть бути індивідуальними (для сімей, що живуть в окремих будинках), або загальними (для багатоквартирних будинків, кондомініумів, установ, місць громадського користування, промислових підприємств і т.д.). Для окремих видів відходів можуть бути також організовані спеціальні пункти збору в громадських місцях. Наприклад, у Фінляндії у великих супермаркетах встановлені спеціальні апарати для скляних пляшок і алюмінієвих банок з-під напоїв. У цих апаратах відбувається сортування склотари за видами напоїв і кольором скла. Деякі види пляшок відразу ж подрібнюються і йдуть на переробку; інші види (наприклад, пивні) миються і використовуються повторно. При цьому, за останній вид склотари покупці можуть отримати або безпосередньо гроші з автомата, або талон на знижку при покупці товарів у супермаркеті.

Транспортування розсортованих відходів здійснюється спеціалізованими транспортними засобами. Така схема транспортування передбачає або вивезення окремих видів відходів у визначені дні тижня/місяця, або розміщення на одній машині декількох баків для різних видів відходів. Будь-яка схема первинного сортування, збору, транспортування та переробки відходів передбачає обов'язкову інформаційну підтримку.

Технології поводження з відходами та їх утилізація:

Мінімізація у джерела/запобігання утворенню.

Незважаючи на те, що мінімізація та запобігання утворенню відходів є найбільш бажаними способами поводження з відходами, на даний час не існує чіткого визначення цих понять. Спроба сформулювати відповідні визначення була зроблена на зустрічі Організації Економічного Співробітництва та Розвитку (OECD) у Берліні в 1996 р.
 
На процес утворення відходів впливають кілька факторів, такі як рівень економічної активності в регіоні, зміни демографічної ситуації, нові технології, спосіб життя і - в широкому розумінні - загальна структура виробництва і споживання. Всі ці фактори тісно взаємопов'язані, тому запобігання утворенню відходів, так само як і їх мінімізація, не можуть розглядатися окремо від процесу управління ресурсами і виробничої політики. Відтак, значного прогресу в справі запобігання утворенню відходів можна досягти тільки переглянувши технології використання ресурсів у виробничому процесі в цілому і окремо в кожному продукті. Такий підхід також передбачає зміну поведінки домашніх господарств, виробників та інших суб'єктів економічної діяльності. У загальноєвропейській практиці поводження з відходами запобігання утворенню передбачає:

  • кількісне скорочення обсягу відходів;
  • підвищення якості відходів (тобто, зниження їхньої токсичності).

Прикладом відповідних національних програм можуть бути: програма «Відходи 21» Датського уряду (План поводження з відходами Датського уряду на період 1998 - 2004 рр.), Національний план Іспанії щодо муніципальних відходів на період 2000 - 2006 рр. і т.д. Більшість країн ЄС прийняли або планують прийняти нормативні акти, що регулюють порядок захоронення певних видів відходів на полігонах. Наприклад, європейська Директива про захоронення відходів забороняє захоронювати на полігонах використані шини; постанови, що забороняють або обмежують поховання на полігонах біорозкладних/органічних відходів прийняті в Австрії, Бельгії, Данії, Франції, Італії, Норвегії та ряді інших країн.

Економічні інструменти

Одним з найбільш поширених інструментів мінімізації утворення твердих побутових відходів є схема «Платиш стільки, скільки викидаєш». Ця схема застосовується при роботі як з домашніми господарствами, так і з іншими виробниками твердих побутових відходів. Вона передбачає оплату послуг компаній, що займаються вивезенням та утилізацією відходів, відповідно до ваги відходів.

Читайте також: Як спалити сміття «по-європейськи»?

Наступним досить поширеним інструментом є різноманітні податки на захоронення, утилізацію та/або транспортування відходів. У цьому випадку податки мають фіксовану ставку. В Європі такий податок введений в 10 країнах. Найвищий - в трьох скандинавських країнах і в Нідерландах - від 20 до 50 євро за тонну; в інших країнах він становить від 5 до 20 євро за тонну. Крім того, у Данії, Норвегії і Нідерландах існує податок на спалювання відходів.

Вищевказані інструменти можуть бути ефективними за умови, якщо в країні або регіоні, де вони застосовуються, існують альтернативні способи та технології переробки та утилізації відходів, співвідносні або більш вигідні за вартістю зі звичайним захороненням відходів на полігонах. Ще один інструмент економічного стимулювання скорочення відходів - відшкодування/зниження ставки податків на поховання та/або вивіз відходів на суму, витрачену домашнім господарством або іншим господарюючим суб'єктом на переробку/мінімізацію відходів у джерела (наприклад, компостування з використанням спеціальної установки).
 
Відносно новим поняттям у сфері поводження з відходами стали т. зв. «товарні «сертифікати» або «товарні екологічні дозволи». Цей інструмент прийшов з практики екологічної політики і являє собою дозвіл на певну кількість (квоти) тих чи інших видів відходів. Якщо той чи інший споживач виробляє меншу кількість відходів, він може продати свою квоту іншим споживачам.

В даний час такі сертифікати широко застосовуються тільки у Великобританії, в основному, при роботі з відходами упаковки і біорозкладними відходами. Такі сертифікати зазвичай вважають економічно ефективним засобом для використання в екологічних проектах. Крім того, це зручно для компаній при виконанні ними своїх зобов'язань у рамках прийнятої на себе відповідальності виробників щодо скорочення відходів.

Вагомий внесок у процес мінімізації відходів можуть зробити т. зв. «Плани щодо запобігання утворення відходів». Країни-члени ЄС реалізують у даний час ряд проектів та програм з розробки подібних планів у різних галузях економіки. Такі плани можуть бути складені як для цілих галузей, так і для окремих виробництв. Зазвичай вони розробляються в рамках різних систем екологічного менеджменту (наприклад, Схема екологічного менеджменту та аудиту EMAS).

Перевагою таких планів є те, що вони дозволяють визначити найбільш економічно ефективні шляхи запобігання утворенню відходів; однак для їх успішного виконання потрібна підтримка відповідних органів влади. Широко поширена в Європі практика мінімізації відходів - перенесення відповідальності за виробництво відходів на виробника. У цьому випадку саме виробник несе відповідальність за обсяг і якість відходів, які можуть утворитися в процесі виробництва його продукції. В основному, це стосується упаковки, але може зачіпати і безпосередньо продукт. Зазвичай бажаний рівень переробки та/або мінімізації тих чи інших відходів встановлюється національною владою країни. Оскільки відповідні витрати можуть бути надто високі для окремих виробників, то зазвичай всі або більшість підприємств галузі створюють спеціалізовану компанію, яка займається переробкою та/або утилізацією відходів для цієї галузі. Фінансування діяльності такої компанії здійснюється підприємствами галузі та торгівельними компаніями, що реалізують продукцію цих підприємств.

 
Коментарі (0)