Тема державно-приватного партнерства у сфері ЖКГ для більшості асоціюється із великими містами, де на базі потужних підприємств можливо реалізувати масштабні інвестиційні проекти. У цьому контексті поза кадром залишається сільська місцевість, сфера життєзабезпечення якої знаходиться у стані набагато більш критичному, ніж у містах. Водночас, при розумному спрямуванні інвестиційних потоків і відповідній законодавчій базі саме на селі приватному інвесторові відкриваються широкі перспективи.
Під час I Практичної конференції «Модернізація житлово-комунального господарства України на основі механізмів державно-приватного партнерства», яка проходила 15 травня в м. Суми, присутніми, серед іншого, були розглянуті напрями реформування сільського комунального господарства та використання державно-приватного партнерства у сфері обслуговування сільського населення.
Розруха в стилі пастораль
Як зазначали виступаючі, ситуація в сільському житлово-комунальному господарстві кризова. З реформуванням колективних сільськогосподарських підприємств новостворені агропромислові формування не в змозі утримувати соціальну сферу і житлово-комунальні об’єкти, а сільським радам законодавство не дозволяє цього робити. Окрім цього, місцевий бюджет у більшості випадків не спроможний профінансувати утримання даних об’єктів. 70% інженерних мереж, кожна друга водонапірна башта, насосна станція та артезіанська свердловина потребують заміни обладнання або капітального ремонту, 80% внутрішньобудинкових водопровідних, каналізаційних, теплових мереж потребують заміни. Через обмеженість коштів практично не проводяться планові ремонтно-відновлювальні роботи на інженерних мережах та спорудах. Цим обумовлено і значне зростання аварійності на даних об’єктах.
Читайте також: Інвестиції в старість
Попри таку надзвичайно складну ситуацію, кошти на вирішення цих проблем органами місцевого самоврядування практично не виділяються, сільські та селищні ради затверджують тарифи, значно нижчі від рівня собівартості послуг, а різницю між собівартістю і тарифом підприємствам не компенсують.
Усе це вимагає нового підходу до розгляду проблем, пов’язаних з розвитком сільського комунального господарства. При цьому варто зауважити, що сільська комунальна служба має свою специфіку, абсолютно відмінну від міської. Це, серед іншого, порівняно невеликі об’єкти, що обслуговують малу чисельність споживачів. Ті, у свою чергу, знаходяться у віддалених від райцентру населених пунктах і основного обслуговуючого підприємства – райсількомунгоспу. Внаслідок цих факторів собівартість послуг вища, ніж у містах і райцентрах, але при цьому населення звикло отримувати ці послуги безоплатно – за рахунок колишніх колгоспів. Усе зазначене обумовлює індивідуальний підхід до кожного об’єкта і вирішення всього комплексу питань.
Розумна централізація
Варто зазначити, що у далекому 1984 році з метою поліпшення комунального обслуговування населення у сільській місцевості постановою Ради Міністрів УРСР було створено Головне управління по комунальному обслуговуванню сільського населення, яке у 1990 році було реорганізоване в Українське об’єднання сільського комунального господарства «Укрсількомунгосп» і передане у підпорядкування Міністерства аграрної політики та продовольства України.
Читайте також: Кабмін шукає інвесторів
У кожному районі країни були створенні міжгосподарські комбінати по наданню комунальних послуг сільському населенню шляхом добровільного об’єднання фінансових, матеріально-технічних і трудових ресурсів колгоспів, радгоспів та міжгосподарських підприємств, які входили до складу обласних формувань сільського комунального господарства.
Читайте також: Ловися, інвесторе, великий та малий
Практика показує, що і сьогодні найбільш оптимальним є варіант, коли вирішення всіх питань доручається районному підприємству сільської комунальної служби (райсількомунгоспу), яке створює свої підрозділи або дочірні підприємства в селах з таким розрахунком, щоб охопити всі населені пункти незалежно від їх розміру, кількості жителів та розташування. Це дає змогу не тримати в кожному селі директора, бухгалтера, відповідних кваліфікованих інженерів та спецтехніку, отже, одразу зменшуються витрати на управління персоналом. Крім того, велике підприємство має абсолютно іншу віддачу від матеріальних ресурсів і більші можливості. А головним є те, що обігові кошти малого підприємства не дають змоги робити серйозні капіталовкладення і реалізовувати великі проекти.
При цьому, завдяки прийняттю законів України «Про державно-приватне партнерство» та «Про особливості передачі в оренду чи концесію об’єктів централізованого водо-, теплопостачання і водовідведення, що перебувають у комунальній власності» в Україні вже закладено організаційно-правові основи для розвитку державно-приватного співробітництва у житлово-комунальній сфері.
Марія Цатурян
.jpg)
.png)
.png)
.png)
.png)
.png)
