Провал реформи ЖКГ та шість Міністрів

Новини по темі

28 Грудня 2021 p. 11:11
«Несерйозні» підсумки 2021 року  

20 Серпня 2021 p. 10:35
Невідповідність державним стандартам теплолічильників фірми «Семпал» офіційно підтверджено  

05 Серпня 2021 p. 14:13
Чому українські комунальники закуповують лічильники проросійського виробника?   

З хворої голови - на здорову!

Вчорашній ранок для кореспондентів «У.К.» розпочався з відвідин круглого столу «Що перешкоджає політиці енергозбереження в комунальному господарстві?», організований громадськими організаціями. На заході зібралася «уся палітра» галузі ЖКГ: і чиновники Мінрегіону, і представники нацрегулятора - Нацкомпослуг, народні депутати, експерти, громадськість, і навіть екологи. Обговорення проблем, пов'язаних з енергоємністю галузі і, фактично, відсутністю політики енергозбереження, перейшла в обговорення причин провалу реалізації Загальнодержавної програми реформування і розвитку ЖКГ на 2009-2014 роки («У.К.» - див. Частина 1 від 18 грудня). Запам'ятався діалог екс-Міністра з питань ЖКГ Олексія Кучеренка та директора департаменту стратегії реформування ЖКГ Міністерства регіонального розвитку, будівництва і ЖКГ Наталії Олійник:

- Уряд, і Мінрегіон, у тому числі, несе відповідальність за невиконання реформи ЖКГ, - почав свою промову пан Кучеренко.

- Ми всі за це відповідальні! - доповнила пані Олійник, апелюючи до часу, коли Олексій Кучеренко очолював відомство.

Відповідатимуть всі

У першій частині цієї статті я обіцяла назвати тих, хто несе відповідальність за невиконання закону України №1869-15, яким затверджена Програма. Виконую обіцяне: пункт 3 частини II Програми свідчить, що за якість її виконання несуть «спільну відповідальність держава і органи місцевого самоврядування». Ця норма передбачає консолідовану відповідальність за відсутність галузевих реформ і парламентаріїв, які не потрудилися змінити у відповідності з положеннями Програми законодавство, і місцевої влади, яка провалила регіональні реформи, і Кабінету Міністрів, який не виконує свою координаційну функцію, а також забуває про галузь ЖКГ при формуванні держбюджету, і Мінрегіону (не тільки кожного з шести Міністрів, які керували відомством, але і їх команд).

Читайте також: «Чудова сімка»: одна реформа ЖКГ та шість Міністрів

Прийдешній 2014 рік - останній рік проведення реформи ЖКГ. Враховуючи, що Кабмін вже п'ятий рік поспіль не виконує п. 4 ч. VIII закону, який зобов'язує уряд щороку, не пізніше 1 травня звітувати про виконання Програми в парламенті, давайте спробуємо самостійно проаналізувати, яких результатів реформи планувалося досягти, і що ж Україна отримала в результаті.

Недосяжна висота

Реалізація Програми реформування ЖКГ розрахована на 6 років з обсягом її держбюджетного фінансування 23,4 млрд грн (про те, як в цьому році фінансували Програму читайте у Частині 1). При цьому передбачалося, що по мірі її реалізації, галузь буде залучати 50-60 млрд грн інвестицій. Механізми, що забезпечують приплив додаткових коштів в ЖКГ та житлове будівництво, представляють широкий спектр. Починаючи від публічно-приватного партнерства, завершуючи створенням дієвих схем іпотечного кредитування.

Окрім того, галузь розраховувала на кредити і гранти з боку міжнародних фінансових інститутов. Бюджетне фінансування планувалося надавати у вигляді держпідтримки і дотацій на капітальний ремонт житлового фонду і санацію мереж. При чому, 70% фінансового навантаження в перші роки реалізації реформи повинні були лягти на держбюджет, а 30% - на місцеві бюджети. До кінця виконання Програми, в основі якої закладена і реформа місцевого самоврядування, розклад фінансових сил повинен був змінитися на протилежну сторону.

Документ передбачає кардинальні зміни в таких секторах галузі, як тепло- та водопостачання, благоустрій населених пунктів, міський електротранспорт. Зокрема, до початку 2015 року виконання програмних пунктів повинно забезпечити українців якісною питною водою, новими стандартами житлової політики, а також законодавчою базою, в якій прописані реальні механізми передачі житлового фонду житловим об'єднанням. Більш того, Програма передбачає скорочення енергоємності галузі за рахунок проведення термосанації багатоквартирних будинків, переоснащення теплогенеруючих потужностей і систем тепло- та водозабезпечення, оновлення рухомого складу міського електротранспорту, створення конкуренції на ринку будматеріалів та забезпечення доступності сфери житлового будівництва.

Які результати мала продемонструвати галузь ЖКГ до 2014 року, і як йде реальний стан речей? Зупинимося на ключових секторах.

Теплова енергетика та водопостачання

Як повинно бути: Програмою передбачено, що у 2013 році водо- і теплопостачальні підприємства в результаті реформи повинні вийти на 100-відсотковий рівень окупності витрат на виробництво і надання послуг споживачеві. При цьому, вони повинні продавати свої послуги за економічно обґрунтованими цінами (тарифами) і вийти на беззбиткову діяльність з рентабельністю в 5-7%. В галузі повинен бути забезпечений повний технологічний і комерційний облік споживаних ресурсів і енергії, а платіжна дисципліна споживачів повинна була стати ідеальною - 100% оплата нарахованих сум.

Читайте також: «З настанням 2014 року ми взагалі ховаємо таке поняття, як «реформування ЖКГ», - Олексій Кучеренко

Як насправді: За даними Мінрегіону, а також національних галузевих регуляторів, збитки підприємств галузі перевищили 4 млрд грн, кредиторська заборгованість з урахуванням попередніх періодів - близько 14 млрд грн, і близько 13 млрд грн - дебіторська. Зношеність магістральних мереж перевищує 50%, втрати в мережах не відповідають нормативним 13%. Натомість, близько 20-30% тепла і води втрачається при транспортуванні та постачанні. Якщо з технологічним урахуванням справи йдуть непогано (майже 98%), то з комерційним - план з оснащення житлового фонду приладами обліку виконаний лише на 35%. Окупність витрат підприємств галузі варіюється в діапазоні 60-75%, зрозуміло, що про економічну обґрунтованість тарифів по всій Україні говорити не доводиться.

Житловий фонд

Як повинно бути: Реформа повинна була привести до того, що до кінця 2013 року кількість об'єднань співвласників багатоквартирних будинків (ОСББ) складе 32,95 тис. та їм в управління буде передано майже 51% загальної площі багатоквартирного житлового фонду. Частка аварійних будинків повинна була становити лише 0,4%.

Як насправді: За даними Мінрегіону, зараз в Україні близько 16 тис. ОСББ, рівень виконання регіональних програм по створенню об'єднань - 36%. За 2013 рік (станом на липень) створено всього 486 ОСББ по всій Україні. В країні всього близько 240 тис. багатоквартирних будинків, з яких багатоповерхівок - близько 80 тис. Близько 60% з них потребують капітального ремонту та термосанації.

Ну, і трохи про відсутність законодавчої бази. Досі в Україні не прийняті нові закони, які дозволять врегулювати діяльність ОСББ, ввести повсюдний облік споживаних енергії і ресурсів, відсутні закони, що зобов'язують проводити обов'язковий енергоаудит та паспортизацію рівня енергоефективності житлового фонду. Законодавча база, що регулює механізми концесії та оренди підприємств ЖКГ, існує, але не працює, оскільки у відповідному законі не прописані механізми захисту ризиків інвесторів. А повернення вкладених інвестицій неможливо через збитковість тарифів на комунальні послуги. Як наслідок, в країні досі працює механізм перехресного субсидування, який планувалося «поховати» завдяки реформі.

Кому в цій країні потрібно ЖКГ?

Коли журналіст працює багато років в одній галузі, формується певний кут зору. З цього «кута» ти дивишся і оцінюєш роботу всіх учасників процесу. Можна сказати, що це «погляд з висоти пташиного польоту», не позбавлений, зрозуміло, частки суб'єктивізму. В Україні читачами вітається «журналістика факту». Іншими словами, аналітика та роздуми «від автора» - не в честі. Але я візьму на себе сміливість назвати 2 головні причини провалу реформи ЖКГ.

1. Криза менеджерських підходів

Хотілося б нагадати читачам, що першу частину статті я почала з тези про те, що реформа - одна, а Міністрів у галузі змінилося шість. Не буду ще раз згадувати про консолідовану відповідальність всіх і вся, але жоден Міністр не зможе провести реформу, якщо його змінять через рік-два.

Хтось з Міністрів, які очолювали профільне відомство, був суто технічними креатурами, хтось прийшов у галузь надовго і сповнений планів. До останньої категорії керівників я б віднесла трьох: Олексія Кучеренка (2007-2010 р.р.), Анатолія Близнюка (2011-2012 р.р.), Геннадія Темника (грудень 2012 - по теперішній час).

МінЖКГ під керівництвом Олексія Кучеренка, на мій погляд, вдалося добитися кількох значущих віх в історії галузі: по-перше, це розробка і прийняття в парламенті Програми реформи, по-друге, формування основ для створення галузевого регулятора (нині діє - Нацкомпослуг), по-третє, створення Держінспекції по ЖКГ, захищає права споживачів і контролює роботу комунальних ЖЕКів (скасована нині), по-четверте, формування ефективного власника, т.зв. «перша хвиля ОСББізації» (результати не найвдаліші, але цей крок популяризував житлові кондомініуми).

Читайте також: Про що сумує ЖКГ

Мінрегіону Анатолія Близнюка вдалося сформувати і запустити в роботу механізми пільгового іпотечного кредитування населення, а також кредитування ОСББ, виплати пільг і субсидій, надання держпідтримки на капітальний ремонт (практично, нічого не виконується зараз, крім іпотеки), домогтися адекватного бюджетного фінансування галузі, почати модернізацію теплоенергетики, а також покласти початок масштабній роботі з уніфікації законодавства в галузі (передбачалося створити єдиний кодекс законів ЖКГ, який усуне прогалини в законодавстві і дублювання норм. Наразі ця робота зупинена).

Мінрегіон Геннадія Темника зупинив реалізацію багатьох програм і починань з перерахованих вище, говорячи про модернізацію котелень, переважно, використовуються досягнення 2012 року. Міністру так і не вдалося домогтися виділення бюджетних коштів для галузі (див. статистику Мінрегіону). Відсутність наступності та роботи над помилками попередників - не сприяє реформі галузі.

2. Відсутність політичної волі

Реформи складно проводити в галузі, яка безпосередньо залежить від дорогих енергоносіїв, зокрема, природного газу. Щоб знижувати газову залежність підприємств ЖКГ потрібна політична воля і керівників профільних Міністерств, і Кабміну, і Ради для подолання потужного «газового лобі». Цієї волі немає. Як немає політичної волі вирішувати інші проблеми галузі ЖКГ, немає бажання у влади формувати сучасну житлову політику, і немає необхідності цим займатися. В результаті, українське ЖКГ - галузь, яка не потрібна державі (як апарату влади), а потрібна тільки нам, споживачам. Питання тільки в тому, кому потрібні ми, українці?