На сьогоднішній день, нинішня система тарифоутворення у сфері теплопостачання, водопостачання та водовідведення, так звана «витрати плюс» зумовлена постановою Кабінету Міністрів №869 «Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги», а також Постановами НКРЕ №242-245.
За методикою «витрати плюс» тариф розраховується як сума витрат на окремі статті чи елементи, наприклад, заробітну плату, матеріали, амортизацію, а також певний рівень прибутку. Тобто ця методика не стимулює підприємства зменшувати витрати. Наприклад, якщо витрати підприємства стали більші, то за даною методикою це проблеми споживачів, в першу чергу населення. По суті, діюча методика стимулює підприємства лише нарощувати так звані операційні витрати. Фахівці пояснюють: якщо кожний рік збільшується рівень аварій на 5%, то це закладається у вартість комунальних послуг, і підприємства все більше і більше продовжують ліквідувати аварій. Таким чином, відбувається нарощення витрат.
Читайте також: RAB не завжди означає «рабство»
На думку експертів такий підхід не є справедливим. Тому сьогодні більшість країн світу вже перейшли на іншу методику, більш економічно обґрунтовану. Зокрема, методологія стимулюючого тарифу вже успішно працює в ЄС, країнах Прибалтики, Австралії, Бразилії, Колумбії та багатьох інших країнах. Зараз в світовій практиці використовуються дві моделі стимулюючого регулювання: границя ціни (price cap) та границя доходу (revenue cap). «В моделі «price cap» нацрегулятор встановлює тариф, по якому компанія працює. А «revenue cap» передбачає, що регулятор встановлює дохід, котрий компанія повинна отримати. Зокрема, згідно останнього підходу компанія сама визначає тарифну політику, - роз’яснив «У.К.» директор департаменту стратегічного планування та розвитку Національної комісії, що здійснює регулювання в сфері комунальних услуг Дмитро Арлачов. - Враховуючи значимість ринку комунальних послуг для соціальної сфери, варто використовувати модель «price cap», тобто встановлювати саме тариф, щоб підприємства працювали в чітко регламентованих умовах».
Варто зазначити, що так зване стимулююче регулювання покликане зменшити витрати за рахунок збільшення енергоефективності. Зокрема, однією з головних ідей є мотивація підприємств зменшувати витрати. «Сьогодні тариф розраховується на той рівень витрат, що зараз існує. І ось ціль стимулюючого тарифу мотивувати підприємства до зменшення витрат, раціонального використання енергії, води і всіх інших ресурсів» – зауважив президент асоціації «Укрводоканалекологія» Віктор Маслак.
Читайте також: Тарифна гра українських комунальників
Ринок комунальних послуг має свою особливість, адже підприємства займають монопольне становище. «Якщо це був би ринок з конкуренцією, то конкурент почав би зменшувати ціну аби завойовувати покупця. Знизити ціну можна за рахунок зменшення витрат. І це була б така боротьба між компаніями. Комунальна сфера характеризується тим, що тут нема можливості створити таку конкуренцію. Тому регулятор повинен виступати тим органом, що створює конкурентні умови. Наприклад, регулятор говорить про зменшення витрат на електроенергію кожний рік на 2%, тим самим змушує підприємства задуматись над тим, як потрібно зменшити споживання електроенергії» – пояснює Дмитро Арлачов.
Альтернативні варіанти методик передбачають необхідність підприємства вкладати кошти в капітальну частину. Наприклад, замінити труби і не збільшувати кожний рік об’єм коштів на ліквідацію аварій. Але для цього підприємству треба дати можливість залучити кошти.
«Сьогодні досвід залучення інвесторів у комунальну сферу негативний. Практично, всі тарифи для підприємств водопровідного господарства збиткові. Тому стимулююче регулювання є одним із шляхів якимсь чином стимулювати процес відновлення, щоб інвестори повірили, що вкладені кошти дійсно будуть повернуті» – підкреслив Віктор Маслак.
Читайте також: Побудинковий тариф по-українськи
В новій моделі чітко прописується механізм отримання доходу на вкладений капітал. Таким чином вводиться два поняття – регуляторна база активів (основні засоби компанії: насосне устаткування, котли тощо) та регуляторна норма доходу (тобто скільки потрібно заробляти на цих активах). Також не варто боятись підвищення тарифів на комунальні послуги. За даними Нацрегулятора, в середньому по Україні тариф покриває собівартість лише на 70-75 %. Тобто, необхідність підвищити тариф до економічно обґрунтованого очевидна. Однак стимулююче регулювання не підвищить тариф, а навпаки понизить.
«Ця модель передбачає, що тариф буде знижуватись з урахуванням ефективності роботи підприємства. Тобто, якщо підприємству ставиться задача знизити споживання електроенергії на 3%, то зрозуміло, що затрати підприємства стануть менші, а значить і тариф буде менший. Тобто виграє споживач» – повідомляє Дмитро Арлачов. Сьогодні інвестори, кредитори та самі підприємства не впевнені, що залучений капітал буде повернено з відповідним зиском.
Методика «витрати плюс» не дає прозорого механізму, щоб інвестор чи банк бачив, наприклад, протягом наступних 5 років, як проект реалізовується. Тому для реалізації моделі стимулюючого регулювання потрібно спочатку напрацювати інформаційну базу, відновити довіру. «Аби система працювала необхідно чітке дотримання правил гри. Кредитор чи інвестор повинен мати певну гарантію, що деяку суму він буде отримувати для погашення вкладеного капіталу. Важливо аби довіра не була втрачена» – підкреслив Дмитро Арлачов.
Однак не все так чудово. В Росії, наприклад, для реалізації цієї методики в електроенергетиці потрібно було 5 років. Зокрема, в 2006 році були відпрацьовані всі нормативні документи. Починаючи з 2007 року почались реалізовуватись пілотні проекти по моделі стимулюючого регулювання. І лише в 2009-2010 проекти стали масовими. В 2011 році майже вся електроенергетика Росії почала формувати тарифи по моделі стимулюючого тарифу. Тобто успішна реалізація в світовій практиці існує, однак на її реалізацію потрібен час. «Світова спільнота вже напрацювала мотивуючі моделі тарифоутворення для природних монополій, які дозволяють стимулювати підвищення енергоефективності, модернізації і т.д.
Наприклад, у Гельсінкі раз у 5 років оголошується тендер на право управління компанією «Гельсінкіенерго». Відповідно, фіксується тариф, скажімо, на 5 років. При зміні паливно-енергетичних ресурсів автоматично змінюється з яким коефіцієнтом, наприклад 0,9 чи 0,95, сам тариф. І за ці роки, якщо вони щось впровадили в цей проект, що зменшує собівартість, то різниця залишається їм. Вони, звісно, діляться з муніципалітетом у розмірі певного відсотка і податки платять. Але є мотивація, є матеріальна зацікавленість. Зараз же в Україні такої мотивації немає. В новому порядку тарифоутворення вже є інвестиційна складова. Але самого мотивування працівників поки що нема», - підкреслив генеральний директор Міжгалузевої Асоціації «Укртеплокомуненерго» Володимир Дерій.
.jpg)
.jpg)
.png)
.png)
.png)
.png)
.png)
