ЖКГ по-європейськи або готуйте гроші!

У Європі тарифи на ЖКГ контролюються як самим ринком, так і державою. Але європейська інфраструктура ЖКГ знаходиться у загальному користуванні обслуговуючих компаній. У деяких країнах інфраструктура націоналізована, а її обслуговуванням займаються спеціальні підрядники, яким платить або держава або ж самі компанії. В інших - інфраструктура була передана приватним компаніям, але вони законодавчо позбавлені права займатися поставками води чи енергії.

 

Звичайно, ці витрати входять у кінцеву вартість послуг для споживача, але знову ж тарифи таких компаній регулюються державою, яка не допускає монополізації і великого зростання цін. Як правило, питанням тарифів на монопольних ринках таких, як водо-, теплопостачання, електроенергетика – займаються спеціально створені національні регулятори. Наприклад, в Україні це Нацкомпослуг та НКРЕ, в Росії – Федеральна служба тарифів. Ці відомства покликані забезпечити паритет чи баланс між підприємством та споживачем.

 

«У країнах ЄС є різні моделі організації роботи комунального сектора. Базові з них - німецька, де комунальні підприємства - акціонерні компанії, акції яких належать муніципалітетам, а тарифи встановлюють самі підприємства, – повідомив директор напрямку «Міське господарство» Фонду «Інститут економіки міста» Сергій Сіваєв. - Англійська - повна приватизація комунальної інфраструктури, при чому не по муніципальному принципу, а наприклад, у водопостачанні - за басейновим, регулювання тарифів здійснює національний регулятор, французька - на основі договорів державно-приватного партнерства (причому, оренди з французькими особливостями, а не концесії) тарифи - визначаються у договорі на підставі конкурсної пропозиції переможця конкурсу на укладення договору концесії чи оренди».  

Читайте також: Тарифи ЖКГ: складнощі обгрунтування

Найбільші успіхи з розвитку державно-приватного партнерства в країнах СНД досягли у секторі водопостачання Росія і Вірменія. Грузія - пішла по шляху повної приватизації сектора. «У той же час в багатьох країнах СНД централізоване теплопостачання загинуло або майже загинуло. Це Вірменія, Грузія, Киргизія, Таджикистан. Єреван і Тбілісі опалюються газовими «буржуйками»», – зазначив пан Сіваєв.

 

На думку експертів, у хорошого тарифного регулювання повинно бути два принципи:

• тариф повинен покривати необхідні операційні витрати підприємства;

• тариф повинен мотивувати підприємство до розумного економічного поведінці - скорочувати витрати з метою збільшення прибутку.

 

«З країн СНД перший принцип більш-менш реалізований в Росії, Молдові, Вірменії. Другий - ніде. У країнах ЄС з першим все вирішено без особливих проблем. З другим складніше», – зауважили в «Інституті економіки міста».

 

У той час, як в країнах СНД монопольні ринки стали звичним поняттям, в європейських країнах регулюючі органи не допускають появи монополій на ринку надання послуг ЖКГ - ні серед постачальників газу, ні води, ні електроенергії. 

 

Державні органи регулюють також цінову політику постачальників послуг ЖКГ. Але під регулювання не підпадають поставки газу і електрики, так як ці енергоносії торгуються на біржі. Держава контролює ціни на воду і на сервісні збори (за обслуговування будинку та прилеглої території). Для цього використовуються спеціальні індекси підвищення цін, тобто щороку регулюючі органи країн Європи публікують такий індекс. 

 

Що ж щодо стимулювання підприємств економити, успіх Росії в цьому вражає. Територіальні сусіди вже досить довго користуються методиками стимулюючого тарифоутворення. В Європі, наприклад, у Великобританії такий підхід мав місце ще на початку 90-х минулого століття. За даними Нацкомпослуг, в Україні, такі методики вже розроблені і чекають поки підприємства будуть готові до їх застосування. 

 

Фахівці наголошують, що обраховуючи платіжку на ЖКП, слід зазначити, окрім вартості тарифу, також скільки споживачі використовують ресурсів. Наприклад, для України, за даними регулятора, фактичне середньостатистичне водоспоживання для однієї людини сягає 4 куб. метра води на місяць. Таке водоспоживання характерне і для більшості країн СНД. Як правило, такої кількості води достатньо для нормального життєзабезпечення. Однак, в Європі дещо інші підходи до використання води. Як показує практика, де тариф вищий, там економія більша. Так в Європі, людина чистить зуби в стакані, а не під проточною водою. 

 

За власним дослідженням «України Комунальної» постійно включений кран при чищенні зубів і голінні – це приблизно 15 літрів води на хвилину. Помити одне яблуко – 1 літр; помити 1 кг винограду – 5-7 літрів. Здавалось би, такі непомітні речі дозволяють досить серйозно економити. І в Європі над цим досить серйозно задумались. 

 

 

 

За даними Eurostat, середня частка витрат домогосподарств країн Центрально-Східної Європи на водопостачання та водовідведення 1,3% (2010р. – 1,5%), країн Західної та Північної Європи на водопостачання та водовідведення становить 1,1%, (2010р. – 1 %) від сукупних витрат у 2012 році. Для України такий показник становить 1%. Середня частка витрат домогосподарств країн Центрально-Східної Європи на електроенергію становить 3,6%, країн Західної та Північної Європи та України на електроенергію – 2,9% від сукупних витрат у 2012 році. Для України цей показник становить –1,4%. Середня частка витрат домогосподарств країн Центрально-Східної Європи на газ – 2%, країн Західної та Північної Європи – 1,6. Для України цей показник становить – 2,5%. Середня частка витрат домогосподарств країн Центрально-Східної Європи на постачання теплової енергії (в т.ч. гарячої води) – 2,4% від сукупних витрат у 2012 році. Для України цей показник становить – 2,5%.

Є випадки у світовій практиці, коли населення взагалі не платить за послуги ЖКГ. Наприклад, в ОАЄ повністю відсутня необхідність оплачувати опалення, яке є найбільш дорогою частиною послуг ЖКГ. Жителі ОАЕ також не платять за воду і світло. Звичайно, таким привілеєм користується лише п'ята частина восьмимільйонної держави, а решта (нерезиденти) змушені платити податки і оплачувати квартплату. Також, наприклад, в Туркменістані плата за послуги ЖКГ відсутня. Країна багата природними копалинами, а рівень доходів досить низький, тому комунальні витрати взяла на себе держава. 

 

 

В Ісландії у кожного будинку є свій власний фонд, в який жителі вносять в обов'язковому порядку щомісяця приблизно по 11 тисяч крон ($ 95). В цілому рахунки за комунальні послуги для ісландця складають близько $ 200, причому майже половина від цієї суми - внесок у фонд. Також слід зазначити, що жителі Іспанії є дуже ощадливими.

 

Безсумнівно, в різних країнах ЄС вартість комунальних послуг різна, але між ними багато спільного. Як стверджують фахівці, жителі скрізь мають можливість самостійно вибрати організацію, яка буде поставляти їм воду, тепло та електроенергію. Приміром, житель Лондона може вибирати двох постачальників електроенергії - один буде обслуговувати вдень, а другий - вночі. Але міняти постачальників дозволяється не частіше, ніж раз на тиждень.

 

Ще одна особливість Євросоюзу - відсутність плати за гарячу воду. Кожен багатоквартирний будинок має власний бойлер, який працює на електриці. Також слід нагадати, що за використання води в ЄС платять по два рази - безпосередньо за подачу і за стоки. Важливо відзначити, що система ЖКГ у країнах ЄС багато в чому розрахована на добропорядність громадян.

 

Сильніше за все не пощастило жителям Східної Європи, наприклад, прибалтам і полякам, яким після вступу до ЄС, доводиться платити стільки ж, скільки жителям Лондона, але доходи населення східноєвропейських країн далеко від середньоєвропейських. Так, в Євросоюзі в середньому платять за квартиру в межах 1500-2200 грн. У тому числі жителі Литви з середньою зарплатою в 5400 грн. платять навіть більше, ніж жителі Британії з середньою зарплатою в 24 000 грн. А поляки, із середнім заробітком в 10 000 грн, платять як і британці. 

 

 

У Фінляндії комунальні платежі за будинок на 150 кв. м. коштують близько 120-150 євро щомісяця, сюди входить вартість води та електрики, плата за прибирання сміття та ремонт доріг.

 

В Україні мінімальна заробітна плата 1147 грн. (110 євро), у Німеччині приблизно1442 євро На оплату послуг ЖКГ німець платить всього то 9% від своєї зарплати. Але для українця такі витрати будуть дорівнювати мінімальній зарплаті.

 

Отже, чи перейме світову практику Україну, та коли українці зможуть платити за рахунки, як в «лучших домах Лондона и Парижа», та чи потрібно взагалі нам такі зміни – питання кожного та всіх загалом.