Яблуко розбрату приладового обліку

Згідно із законопроектом №2052 «Про внесення змін до деяких законів щодо обов'язкового комерційного обліку та удосконалення відносин у сфері житлово-комунальних послуг», внесеним до парламенту 21 січня, пропонується ввести обов'язковий комерційний облік централізованого водопостачання та постачання гарячої води для населення з 1 січня 2018 року, для бюджетних установ та інших споживачів - з 1 січня 2014 року.

 

При цьому планується, що постачання теплової енергії здійснюється за умови обов'язкового комерційного обліку для населення - з 1 жовтня 2017 року, для бюджетних установ та інших споживачів - з 1 жовтня 2014 року.

 

Згідно з документом, комерційний облік - визначення за показаннями вузлів обліку обсягів споживання або реалізації комунальних послуг, на підставі якого проводяться розрахунки між споживачами та виробниками житлово-комунальних послуг.

 

Комерційний облік води пропонується здійснювати за індивідуальними вузлами обліку; будинковими (груповими) вузлами обліку за рішенням власників житлових і нежитлових приміщень багатоквартирних будинків, житлових будинків садибного типу.

 

Комерційний облік тепла пропонується проводити за показниками будинкових (групових) вузлів обліку в багатоквартирних та інших будівлях, в яких налічується два і більше споживачів; індивідуальних вузлів обліку в житлових і нежитлових приміщеннях за рішенням їх власників.

 

Існуючі досі в комунальній сфері відносини виробників і споживачів енергоресурсів, що допускають безоблікове споживання і застосування довільних схем ціноутворення, давно себе вичерпали. Особливо це очевидно у теплопостачанні: з одного боку зростання безнадійної до повернення дебіторської заборгованості перешкоджає залученню інвестицій для модернізації основних засобів теплопостачальних організацій, створює проблеми для розвитку бізнесу в цілому, з іншого боку, економічна неспроможність населення і зростання протестних настроїв не допускають ліквідації адміністративних методів тарифного регулювання. Тому альтернативи приладного обліку в ЖКГ немає.

 

Читайте також: Міф про «безкоштовний» лічильник

 

На перший погляд, в установці приладів обліку немає нічого особливо складного. Прилади обліку - це технічні засоби, необхідні для отримання даних про те, хто і скільки тепла виробив, передав, спожив, щоб на підставі цього знання провести розрахунки між сторонами. Однак в українських умовах просте завдання по встановленню приладів обліку і проведенню розрахунків на підставі їх свідчень виявилось дуже складним: прилад обліку став, по суті, прикордонною ланкою, що визначає фінансові розрахунки двох основних сторін: постачальника і споживача теплової енергії, а якщо дивитися глобально, то комунальної і житлової сфери взагалі. Питання грошей - завжди найважливіше там, де є продавець і покупець. Особливо якщо товар, теплова енергія, такий специфічний: кількість і якість цього товару можна встановити тільки безпосередньо в момент споживання, в точці обліку, що знаходиться в багатоквартирному будинку, і ніяк інакше. У силу цього прилад обліку і став тією точкою, від якої розходяться різноспрямовані вектори інтересів сторін - тих, хто постачає ресурс і тих, хто його споживає.

 

Крім того, приладовий облік опинився на стику різних законодавчих систем, що розвиваються паралельно одна одній: з одного боку, системи законодавства про електроенергетику, про тепло-водопостачання, а з іншого боку, житлове законодавство. Норми цих законодавчих систем часто суперечать одна одній, тому що різною була логіка їх створення, різними були суб'єкти та об'єкти регулювання. Часто вони встановлюють вимоги, що суперечать інтересам сторін, економічно необгрунтовані або просто нездійсненні в принципі, особливо на рівні підзаконних актів. Крім зазначених законодавчих систем, питання приладового обліку підпадають під законодавство про технічне регулювання, законодавство про забезпечення єдності вимірювань, цивільне, антимонопольне, тарифне законодавства.

 

Одним із завдань при розробці схем теплопостачання є визначення паливно-енергетичного балансу, який повинен показати, як розподіляються енергетичні ресурси між системами теплопостачання, споживачами, групами споживачів в цілому, яким чином можна їх ефективно використовувати і який обсяг фінансових коштів необхідний поселенням і міським округам для комплексного розвитку своєї системи теплопостачання. Створення єдиної теплопостачальної організації, держателя муніципального договору теплопостачання, передбачене законом, має на меті створення єдиного центру відповідальності перед споживачем, створення єдиної системи нарахування платежів за відпущений комунальний ресурс і організацію збуту.

 

Одночасно законом «Про теплопостачання» вводиться поняття «комерційного обліку теплової енергії, теплоносія», який у такому контексті не може розглядатися ізольовано, а також передбачає створення єдиного оператора комерційного обліку, що організовує отримання даних приладового обліку, на підставі яких, власне, і повинен проводитися облік, нарахування та розрахунки за поставлену споживачеві теплову енергію. Однак закон це лише передбачає, але не йде далі, не називає, немов зупиняючись на найцікавішому місці, місці тим більше ключовому, оскільки саме воно в ланцюжку відносин є найбільш близьким до сторін розрахунків, а, значить, найбільшою мірою зачіпає інтереси тих, хто постачає, і тих, хто оплачує ресурс. У результаті в законодавстві про теплопостачання є зона невизначеності, що руйнує його струнку систему, причому, в одному з найважливіших питань - питанні про гроші, про те, хто і як буде враховувати, нараховувати платежі, і як потім по них будуть розраховуватися сторони.

 

В економічному плані, здавалося б, неважливо, хто буде рахувати, і на чиєму боці буде знаходитися функція обліку - на боці постачальника теплової енергії або на боці споживача, в особі муніципалітетів, що відповідають за організацію теплопостачання на своїй території. Головне, щоб облік і розрахунки були справедливими, і сторони розрахунків могли їм довіряти. Згідно із західними моделями, рахує, як правило, постачальник ресурсів, але, при цьому, справедливість і достовірність їх розрахунків надійно забезпечена системою технічних, метрологічних та законодавчих заходів, що не дозволяють розподіляти на споживача витрати постачальників ресурсів, будь то мережеві втрати або неефективність управління.

Читайте також: Як порахувати у домі тепло?

 

Історія відносин між постачальниками ресурсів і споживачами в Україні зовсім інша. Вона не сприяє виникненню довіри у сторін. По суті, в країні відсутній єдиний, прозорий порядок ціноутворення: скаргами на несправедливість розрахунків завалені контрольні органи, численні нормативні акти різних законодавчих систем дозволяють допускати свавілля як при нарахуванні платежів, так і в при їх оплаті. Контролюючі органи навести порядок і змінити що-небудь, розбираючи лише поодинокі випадки порушень, не можуть, - це системна проблема. Одноставковий тариф на теплову енергію, відсутність диференційованого тарифу по окремих системах теплопостачання сприяє прагненню постачальників тепла продавати його якомога більш різними способами, в тому числі зловживаючи своїм монопольним становищем, а керуючим компаніям і споживачам дає можливість не оплачувати їхні фінансові претензії.

 

Розуміючи, що постачальники ресурсів у такій ситуації схильні перекладати свої витрати на споживачів місцева влада, керуючі компанії, ОСББ не отримують пред'явлені постачальниками до оплати вимоги, десь маючи на це підстави, а десь без достатніх підстав. В результаті, спірна частина накопичується у дебіторській заборгованості споживачів. Значна частина цієї заборгованості безнадійна до стягнення, тому що за відсутності приладів обліку у споживачів постачальникам важко довести, що ж реально з поставленого ресурсу було спожито і ким саме, а що розчинилося в зношених мережах, або було елементарно приписано.

 

У сформованій ситуації ясно, що ні про яку довіру за умови прямих взаємин сторін мова не йде, і повинна бути якась третя сторона, яка б могла гарантувати достовірність обліку енергоресурсів і справедливість нарахування платежів за їх показниками. Цілком очевидно, законодавством про теплопостачання має бути передбачено організаційне рішення, засноване на ринкових принципах, що повністю закриває потреби сторін в отриманні точних і достовірних даних приладового обліку та їх використання для здійснення розрахунків сторін, гармонійно погоджуючи принципи всіх прикордонних законодавчих систем. Таким рішенням є створення незалежного оператора комерційного обліку - спеціалізованої організації, діяльність якої може і повинна бути підконтрольна як зазначеним вище державним органам, так і сторонам розрахунків. Альтернативи такому рішенню в даний час практично немає.