Тільки за офіційними даними, в країні аварійними та застарілими визнано майже 38% водопровідних, 36% каналізаційних і понад 14% теплових мереж. Зношеність наших трубопроводів, більшість із яких пам’ятає ще радянську владу, уже давно перестала бути проблемою, натомість перетворюючись на справжню катастрофу...
У травні цього року Міністр регіонального розвитку, будівництва та ЖКГ Анатолій Близнюк заявив, що на реалізацію проектів з модернізації систем у сфері ЖКГ потрібно понад 700 млрд грн. Системи централізованого водопостачання та водовідведення в Україні знаходяться у критичному стані. Майже кожен третій кілометр водопровідних та каналізаційних мереж – аварійний. Причини цього очевидні: з року в рік рівень зношеності трубопроводів зростає, а от фінансів на проведення їх модернізації виділяється традиційно мало. За підрахунками Мінрегіонбуду, в середньому ремонт километра водопровідної мережі коштує 0,5 млн грн. Аварійними ж визнано понад 67 тис. км водопровідних мереж. Вирішуємо елементарний арифметичний приклад – отримуємо результат: на ремонт усіх ветхих водопровідних мереж потрібно понад 33 млрд грн!
З метою реформування та розвитку водопровідно-каналізаційного господарства, в 2005 році було прийнято Загальнодержавну програму «Питна вода України» Але: «За період 2006-2011 роки вона профінансована лише майже на 23 відсотка від запланованого. державним бюджетом на 2012-ий рік передбачено аж 200 мільйонів гривень. Звичайно, при такому фінансуванні Програми, практично не здійснюється модернізація та реконструкція об’єктів водопостачання», - повідомили «У.К.» в Українській асоціації підприємств водопровідно-каналізаційного господарства «Укрводоканалекологія».
Читайте також: Внутрішні комунікації шукають господаря
Що ж робити, коли мережі усе більше зношуються, а грошей у держави на їх модернізацію хронічно не вистачає? В асоціації «Укрводоканалекологія» припускають, що об’єкти централізованого водопостачання та водовідведення доцільно передавати в концесію чи оренду. Щоправда, попередньо, потрібно змінити особливості вітчизняного тарифного регулювання. Адже тарифи, які не покривають навіть собівартості витрат, інвесторів відштовхують. Як-не-як, а концесіонер – не благодійник. Тому вкладаючи свої кошти в модернізацію мереж, планує їх собі повернути за рахунок отриманого прибутку…
Нарікають на тарифи і у самих підприємствах водопостачання. Так, низький тариф на послуги з водопостачання та водовідведення призвів до великої заборгованості «Київводоканалу» за використану електроенергію. Через цей борг залучати кредитні кошти на модернізацію мереж підприємство не може. А кількість пошкоджень на мережах щороку тільки зростає.
Що ж робити: перекладати чи латати мережі? Порахуємо. Варіант перший: реконструкція. Загалом цієї «процедури» потребує близько 900 км водопровідних мереж столиці. Знову ж таки, беремо за основу «розцінки» заявлені Мінрегіонбудом. Виходить, що на ремонт водопровідних мереж потрібно викласти близько 450 млн грн. У «Київводоканалі», між іншим, переконані: найоптимальнішим виходом із ситуації є саме перекладка старих мереж на нові. У такому випадку, мовляв, є гарантія, що вони прослужать щонайменше 30 років.
Варіант другий: латаємо діри. Скажімо, відремонтовані мережі безаварійно служитимуть 30 років. В іншому разі, на них і надалі виникатимуть пошкодження. Минулого року на водопровідних мережах столиці було ліквідовано 6 тисяч пошкоджень. Ліквідація незначної аварійної ситуації обходиться «Київводоканалу» у 15-30 тис грн. Знову беремося за калькулятор: за 30 років в середньому на водопровідних мережах може статися 180 тисяч пошкоджень. На їхню ліквідацію потрібно буде витратити щонайменше 2 мільярди 700 мільйонів гривень. Це, звичайно, цифри дуже приблизні. Адже кожен конкретний випадок потребує ґрунтовного обрахунку. Та певні висновки, усе ж, можна зробити…
Читайте також: Комунальна кара для боржників
Тим часом, аварійним є майже кожен сьомий кілометр теплових мереж. За повідомленням Мінрегіонбуду, найнапруженіша ситуація склалася у Донецькій, Одеській, Сумській областях та у Києві. У столиці, приміром, більше половини теплових мереж та мереж гарячого водопостачання вичерпали свій нормативний термін експлуатації. У 2011-му році на замовлення ПАТ «Київенерго» (компанії, яка повністю забезпечує потреби киян електричною та на 75% — тепловою енергією) німецька компанія виконала технічний аудит столичних теплових мереж. Висновок експертів, прозвучав, як вирок: заміни потребує близько 60 % трубопроводів. Орієнтовні витрати на реалізацію цих заходів складають понад 10 млрд грн. Реанімувати за власний кошт тепломережі столиці у «Київенерго» кажуть, - не можуть. Необхідна допомога власника тепломереж, тобто територіальної громади Києва. Як відомо, «Київенерго» лише експлуатує мережі, згідно із договором управління. Щоправда, міська влада виконувати свої обов’язки не поспішає. Принаймні, як стверджують у «Київенерго», останні кілька років модернізація тепломереж відбувається тільки за рахунок компанії, без участі бюджетних коштів.
Про щорічне погіршення стану тепломереж найкрасномовніше свідчать результати гідравлічних випробувань. Якщо у 2006 році під час «профілактики» було виявлено і усунено 883 аварії. То уже 2011-го фахівці зафіксували 1221 порив тепломереж. Ліквідація кожного пошкодження обходиться підприємству – від кількох тисяч до десятків та сотень тисяч гривень. У той час же вартість реконструкції 1 км тепломережі варіюється 2,5-50 млн грн (в залежності від діаметру трубопроводу). У «Київенерго» порахували: краще раз розщедритися на масштабну модернізацію і потім кількадесят років зимувати спокійно, аніж щомісяця латати усе нові дірки. Та усе упирається у брак фінансів.
Читайте також: Реформа ЖКГ - невтішне майбутнє
Свого часу, між іншим, було прийнято Концепцію Державної цільової програми модернізації та розвитку систем теплозабезпечення України, -- нагадує генеральний директор Міжгалузевої асоціації «Укртеплокомуненерго» Володимир Дерій. Експерт запевняє: у документі є один «проблематичний пункт»: «Пропонується процес теплопостачання розділити на три окремі ланки: генерування, транспортування і постачання кінцевим споживачам. І окремо для кожної розробляти інвестиційні проекти. Але, може так статися, що джерела теплопостачання буде віддано у концесію або приватизовано, а мережі залишаться у комунальній власності. І це буде катастрофа. Прийде приватний власник, який візьме в свої руки «джерело». Піде до мера заключати угоду і скаже: або плати мені гроші, або не отримаєш тепла… І це вже будуть мера проблеми – втрати у мережах, збір платежів із населення тощо. Ніхто з інвесторів не буде вкладати гроші тільки у модернізацію мереж, просто закопуючи їх в землю. Адже, інвестиційна привабливість таких проектів – дуже низька». Пан Дері й підкреслює, що період окупності таких інвестицій складає від 18 років і більше. Натомість, період окупності інвестицій, залучених для розвитку окремо джерела теплопостачання – усього 3-4 роки.
Між тим, те, що про модернізацію мереж здебільшого тільки говорять, а грошей на неї стабільно не вистачає. За словами екс-міністра з питань ЖКГ Олексія Кучеренко, «жодних реальних інвестицій в галузь не іде. Здебільшого підприємства просто латають діри, тому ситуація стає з року в рік все гіршою. А програма реформування просто не виконується!».
Отож, проблема знову звелась до замкненого кола: є розмови, але немає політичної волі – немає фінансування – немає й модернізації. Та чим довше відкладається цей процес – тим дорожче він потім обійдеться. І зацікавленими у його прискоренні передусім мають бути саме споживачі. Адже у будь-якому разі за нього заплатять вони: чи-то підвищеною інвестиційною складовою у тарифі, чи-то через податки… Третього, як-то кажуть, не дано.
.jpg)
.png)
.png)
.png)
.png)
.png)
