Україні варто вимкнути світло

Виробництво електроенергії в Україні досягло максимуму в 1990 році (298 млрд.кВт-год), після чого падало до 2000 року (171 млрд кВт-год). З початком економічного підйому виробництво зростало, досягнувши у 2007 році рівня 1995-го (196 млрд.кВт-год). У кризовому 2009 році воно впало до рівня 2002-го, в 2010-му відновило зростання, в 2011 році знову вийшло на рівень 2007 (1995року).

 

Випуск електроенергії на душу населення в Україні в порівнянні з розвиненими країнами Заходу, Китаєм та нашими сусідами, що знаходяться в такому ж, як Україна процесі перебудови економіки демонструє, що Україна виробляє приблизно стільки ж, скільки Китай, дещо випереджає по цьому показнику Туреччину і Білорусь, не набагато відстає від Чехії, Болгарії та Росії. Відставання від Німеччини, Франції і, особливо, США істотно.

 

Зростання застосування електроенергії в економіці завжди був ознакою економічного прогресу. Але тільки при ефективному використанні. Цей ріст повинен призводити до випереджаючого зростання ВВП. Україна витрачає більше електроенергії на один долар ВВП - 1,5 кВт/год, ніж сусідні країни (Росія - 0,8 кВт-год) і істотно більше, в порівнянні з розвиненими країнами Заходу (ЄС -0,2 кВт-год). Більш того, в кризу це співвідношення значно погіршилося. Тобто, це відношення прямо пов'язане з рівнем економічного розвитку країни. Так, Україна витрачає ненабагато більше за своїх сусідів - Росії, Болгарії, Білорусії, Китаю - колишніх республік СРСР і країн соціалістичного табору. У 2008 році перевищення питомої витрати склало від 16 до 70%. У той же час, країни ЄС, США, Японія споживають в 3,5-7 разів менше електроенергії на долар ВВП.

 

Це явна ознака неефективності енергоспоживанні у країні. Не випадково максимальне перевищення було як раз в 1999 році, коли і виробництво лектроенергіі, і ВВП були мінімальними.

 

Неефективність використання електроенергії може мати 3 основні причини: втрати в мережах; надмірна витрата споживачами; недостатня корисність результату.

 

До останнього можна віднести як витрати енергії без отримання результату (освітлення порожньої кімнати, робота обладнання на холостому ходу), так і випуск продукції з недостатньою доданою вартістю.

Розглянемо деякі з цих причин докладніше. У 2012 році споживання електроенергії в промисловості впало на 0,8% (металургією на 1,1%, машинобудуванням на 5,8%), її частка впала до 47%, населенням - збільшилося на 4,2%, його частка зросла до 27% . Це висока частка для України. Для порівняння, в США вона склала 32,5%, в Болгарії 24%, в Туреччині 20%.

 

З наведеної статистики видно, що промисловість зменшує питоме споживання електроенергії, населення збільшує. Споживання електроенергії в промисловості відповідає ринковій поведінці, тобто збільшується у період росту і падає у період спаду. У період зростання промисловості падає також і питоме споживання електроенергії, у період спаду воно росте, що природно з урахуванням постійних витрат на освітлення та експлуатацію технологічних агрегатів. На жаль, в Україні воно зростає швидше, ніж в інших країнах, що явно свідчить про недостатній ринковий вплив. Питома вага промисловості у споживанні електроенергії неухильно знижується. Тим не менш, промислове споживання залишається невиправдано великим, що свідчить про сильну адміністративну зарегульованость енергоринку.

 

Споживання населенням електроенергії зростає і в підйом, і в кризу і абсолютно не залежить від динаміки доходів. Так, наприклад, за даними Держкомстату, середня зарплата у 2009 році становила 1906 грн, що на 5,5% вище, ніж у 2008 році (зростання нижче рівня інфляції, фактично, зарплата впала). У той же час, споживання електроенергії населенням зросло на 7,5% у натуральному вираженні. Це можна пояснити як негнучкістю тарифів, так і низьким рівнем споживання населення.

 

У Західній Європі рівень споживання електроенергії населенням не ріс всі 2000-і роки, досягнувши перед цим високих значень. У США та Японії продовжувалося зростання споживання, незважаючи на досягнутий не менш високий рівень. Населення країн Східної Європи збільшувало споживання, яке і без того вдвічі вище за українське, але поки істотно нижче, ніж у старих країнах ЄС. Нижче українського споживання у Туреччині, Китаї, Білорусії, але їх відставання скорочується. Відставання України носить об'єктивний характер, адже і доходи населення, і насиченість побутовими приладами далекі від європейських сусідів. З урахуванням указанни факторів рівень споживання населенням електроенергії вища, ніж міг би бути при наявності стимулів до економії та ефективності. Адже в Україні практично не розвинений електрообігрів жител, значно менше електричних приладів, ніж у розвинених країнах. Зростання споживання електрики населенням у таких умовах - свідчення відсутності стимулів до економії.

 

Відомо, що в умовах невисоких доходів, люди купують старі, більш дешеві моделі електроприладів, що споживають надмірну кількість електроенергії. Вартість електроенергії не є обмежуючим чинником при покупці, на відміну від вартості самого приладу. Економічних стимулів до економії електроенергії в побуті недостатньо, або їх зовсім немає.

Вартість електроенергії для промислових споживачів швидко збільшувалася і зараз вже суттєво обігнала вартість для населення. Так, на початку 2008 року тариф 2-го класу випереджав тариф для населення на 60%, наразі - в 3 рази.

 

Згідно з опублікованими даними, частка АЕС у загальному виробництві електроенергії України становить 46,3%, ТЕС - 48%, ГЕС - 5,6% При цьому тариф на електроенергію АЕС становить 18,32 коп./КВт-год, в той час як на ТЕС - 53,33 коп. Отже, тариф для населення менше, ніж середня ціна електроенергії на ринку. При тому, що питома вага населення у споживанні електроенергії зростає, навантаження на економіку збільшується.

 

Занижені тарифи для населення не стимулюють українців до економії, а також купувати більш економічне електрообладнання та побутові прилади. Невимкнене світло в кімнаті або впусту працюючий кондиціонер не позначається помітним чином на доходах сім'ї.

Останнім часом був введений підвищений тариф для сімей, які споживають понад 150 кВт-год електроенергії на місяць. Однак, тариф, не прив'язаний ні до площі квартири, ні до кількості проживаючих, не стимулює ефективне споживання. Самотній мешканець з невеликою кількістю побутових приладів вкладеться в ліміт і без економії. Велика сім'я не вкладеться, як би не економила.

 

З травня 2011 року був введений ще один тариф - для споживаючих понад 800 кВт-год електроенергії на місяць. Спочатку він становив від 42 до 55 коп./КВт-год, але з 1 липня його підвищили до 95 коп. В цей же час розпорядженням Кабміну №163-р від 28 березня 2012 році, дозволено купувати електроенергію для експорту в Словаччину, Угорщину, Румунію та Польщу за оптовою ринковою ціною без урахування дотаційних сертифікатів. За підсумками 2011 року, частка дотаційних сертифікатів у структурі оптової ціни склала 27%.

 

З іншого боку, занадто швидке зростання тарифів для промисловості не дозволяє пристосуватися до них саме підприємствам з високою доданою вартістю. Так, наприклад, ціна на електроенергію в доларовому вирахуванні з січня по листопад 2008 року зросла з 8,15 до 11,88 центів за кВт-год, після чого впала нижче 8 центів, а зараз знову піднялася до 11,7. Такі стрибки не дозволяють планувати і організовувати технічно складне виробництво, вони незвичні іноземним інвесторам. Більш того, такий тариф перевершує вартість електроенергії в багатьох розвинених країнах Заходу (Швеція, Канада та ін), що погіршує конкурентні позиції України.

 

Ще одним інструментом тарифної політики є поділ тарифів на 1 і 2 клас. Згідно з положенням, 1-й клас мають споживачі, які споживають на місяць більше 150 млн Квт-год електроенергії або отримують напругу до 27,5 кВт. Перше правило дає пільгу споживачам, сильно залежних від ціни електроенергії, друге дозволяє знижувати тариф тим, хто має підстанції. Але ці показники ніяк не пов'язані з економією. Навпаки, відома ситуація, коли підприємству, у якого внаслідок кризи впало споживання електроенергії, підвищили тариф. Таким чином, нинішні тарифи не виконують свого призначення: не стимулюють скорочення споживання; не забезпечують передбачуваності для інвесторів; завищують витрати ефективних виробництв за рахунок зниження витрат населення, яке також позбавляється стимулів до економії.