Енергоефективність у законі

Так як в державах Західної Європи переважають ринкові відносини, то і в питаннях удосконалення енергоефективності, як правило, намагаються уникати правового регулювання, віддаючи перевагу інформаційним програмам і програмам, що підвищує рівень технічної обізнаності, вельми обережно використовуючи нормативне регулювання. Основний принцип, якого вони дотримуються - чим вище енергетична інтенсивність, тим менше нормативного регулювання у цій сфері. Наприклад, у промисловості ринок сам змусить підвищувати енергоефективність, знижувати енергоємність виробленої продукції з метою підвищення її конкурентоспроможності.

 

Областю з найвищим рівнем правового регулювання є транспортний сектор. Це пов'язано з великим числом споживачів, впливом характеру водіння на витрату палива, а також важливою роллю виробників машин, які поліпшують їх економічні показники використання палива. Друге місце за кількістю нормативів займає будівництво. Очевидно, що нормативи найбільш часто застосовуються в тих областях, в яких зосереджена велика кількість користувачів енергії, і кожен з них споживає помірну кількість енергії.

 

У багатьох країнах законодавчі рамки дозволяють забезпечити основним заходам з підвищення енергоефективності легітимний характер. Це особливо важливо в тих випадках, коли встановлюються спеціальні податкові стимули чи субсидії, які, природно, повинні узгоджуватися з законом про оподаткування. В інших же країнах доводиться обмежуватися лише наданням планам з енергозбереження статусу національних програм.

Ряд держав ввели обов'язкову вимогу призначення менеджера з енергетики. Він розробляє річні плани з підвищення енергоефективності та несе особисту відповідальність за їх виконання. Це, в першу чергу, стосується великих користувачів енергії. Виконання цієї вимоги відкриває компанії доступ до урядових субсидій на енергозбереження, як, наприклад, відбувається в Італії.

 

Якщо в країні існує субсидіювання енергозберігаючих заходів, то умови його отримання встановлюються законодавчо, що зафіксовано в Законодавчих Актах для дотацій. Такі Акти маються на законодавстві 10 держав з 15 членів ЄС.

 

У деяких європейських країнах прийнято закон про податкові пільги. Він дозволяє робити податкові знижки на витрати з придбання обладнання або послуги, що ведуть до енергозбереження. Його часто застосовують і для компенсації податків окремих громадян або колективів. Деякі програми пропонують компаніям вибір: платити податок за споживану енергію або зробити інвестиції в заходи, що підвищують енергоефективність. Деталі застосування податкових пільг обумовлюються в законодавстві.

 

У Бельгії, Данії, Франції, створений, так званий, Поновлюваний фонд. Він являє собою державний фонд з видачі позик для інвестування в енергозберігаючі заходи. Фонд функціонує на поворотній основі, що робить його постійно діючим і госпрозрахунковим. Як правило, встановлена фондом процентна ставка нижче, ніж при звичайних комерційних умовах, що рівносильно пільговим кредитам. Однак, за оцінками експертів, Поновлюваний фонд досить дорого обходиться уряду. Тому в якості альтернативи йому в ряді країн, таких, як Франція, Німеччина, Люксембург, Нідерланди, застосовується прискорена норма амортизації. Вона являє собою право, що надається дохідним підприємствам списувати інвестиції в проекти з енергоефективності швидше, ніж інші капіталовкладення, що дає можливість знизити за короткий термін податкову заборгованість.

 

В Австрії, Данії, Франції, Ірландії, Італії, Нідерландах під рубрикою спільних заходів застосовується правове (нормативне) регулювання енергетичного менеджменту попиту комунальних господарств. Воно полягає в тому, що слідуючи програмі енергетичного менеджменту попиту, що використовує методи планування енергозабезпечення по найменшим витратам, виробник енергії більш зацікавлений віддати частину свого прибутку на фінансування енергозберігаючих заходів у споживача, а не на будівництво нових генеруючих потужностей.

Оскільки більшість національних постачальників енергії знаходиться у власності держави, то держава перед фінансуванням подібних схем має затвердити витрати і прибуток від реалізації програми і форму правового регулювання видатків.

 

У нових індустріальних країнах Південно-Східної Азії (Корея, Сінгапур, Гонконг, Тайвань) значна частина енергозберігаючих заходів фінансується самою державою, яка найчастіше сама встановлює енергетичне обладнання, відповідне непромисловій сфері, виділяє власникам житлових будинків цільові безвідсоткові позики або субсидії на перебудову будівель і придбання матеріалів у відповідності з існуючими стандартами та рекомендаціями фахівців.

 

Уряд Тайвані надає промисловим підприємствам низьк кредити на придбання енергозберігаючого обладнання всередині країни і за кордоном.

 

У деяких країнах (Великобританія, США, Італія) в останні 10-15 років зроблені кроки щодо регульованої законом демонополізації діяльності електроенергетичних компаній шляхом поступового залучення в ринок виробництва електроенергії нових енерговиробних фірм, а також організації ринку з економії електроенергії як альтернативи збільшенню її виробництва. Організація ринку послуг з реалізації енергозбереження в регіоні змушує енергозберігаючі компанії займатися питаннями енергозбереження у споживача. Ряд компаній у цих країнах йдуть на підтримку енергозбереження у промислового виробника, оскільки це веде до економічного оздоровлення обслуговуючого регіону, зростанню виробництва і відповідного збільшення споживання електроенергії.

 

Небагато держав Західної Європи йдуть шляхом установки нормативів, які безпосередньо належать до промисловості. Причиною непопулярності введення нормативів для промисловості є те, що промисловість має достатню кількість фінансових коштів, високої технічної кваліфікацією персоналу, прагненням до максимальних доходам. Іншими словами, в промисловому секторі достатньо власних внутрішніх стимулів, породжених конкуренцією на ринках, що примушують виробляти менше енергоємну, а отже більш конкурентоспроможну продукцію, а значить активно здійснювати політику енергозбереження.

Тим не менш, в деяких країнах все ж використовуються заходи, що стимулюють підвищення енергоефективності в промисловості. 

 

Застосовуються обов'язкові енергетичні аудити. У галузях з великим споживанням енергії такі аудити проводяться на регулярній основі і їх приписи обов'язкові до виконання. В Італії, Франції, Нідерландах, Португалії існує вимога складання енергетичних планів великими промисловими підприємствами із зазначенням намічуваних заходів щодо підвищення енергоефективності, а також виконання звітів з використання енергії протягом року і діяльності, спрямованої на зменшення енергоспоживання.

 

Для стимулювання спільного вироблення тепла та електричної енергії використовуються такі заходи, як сприятливий ціновий режим, грошові дотації, коли частина капіталовкладень забезпечується урядом. Правда, існують вони в країнах, що складають менше половини від входять до ЄС.