Приватизація теплоенергетики: без права на помилку

Новини по темі

15 Квітня 2024 p. 13:55
В Кабміні планують переробити всб систему теплопостачання  

05 Квітня 2024 p. 13:55
У Києві в минулому сезоні поменшало аварій на теплових мережах  

03 Квітня 2024 p. 11:15
На кінець березня запаси вугілля на складах енергетичних підприємств 1,2 млн тонн  

Приватизація сектора комунальної теплоенергетики повинна поставити крапку в питанні реформування галузі. Передача теплогенеруючих та теплопостачальних підприємств у приватні руки з одного боку сприятиме припливу інвестицій в галузь, з іншого - загрожує державі втратою контролю над активами 

За словами Міністра регіонального розвитку, будівництва та ЖКГ Анатолія Близнюка, потреби галузі ЖКГ оцінюються в 700 млрд грн, що в десятки разів перевищує можливості держбюджету. Зокрема, бюджетний запит відомства на поточний рік склав 20 млрд грн, або 2,9% від загальної потреби, з яких було виділено всього 64,4 млрд грн (32% від запитуваної суми). Разом з тим, із передбачених на перше півріччя 1,5 млрд грн профінансовано менше 0,3 млрд грн, при цьому з десяти бюджетних програм чотири не фінансувалося взагалі. 

Втім, на 2013 рік Мінрегіон пропонує збільшити бюджетний запит до 41 млрд грн. Стає очевидним, що фінансування реформи галузі з держбюджету, у тому числі програм з модернізації комунальної теплоенергетики – не підйомне фінансове навантаження. При цьому розраховувати на вирішення проблем галузі за рахунок коштів міжнародних фінансових інститутів також не доводиться – фінансування Всесвітнім Банком та ЄБРР окремих проектів з модернізації на умовах кредитування кардинально не впливає на фінансово-економічний стан галузі в цілому. Висока вартість таких проектів і тривалі терміни їх окупності роблять галузь непривабливою і для українських банків. А неефективні механізми тарифного регулювання, низька платіжна дисципліна споживачів і динаміка зростання цін на енергоносії ставлять сектор комунальної енергетики на межу виживання. Стратегічні інвестори, готові вкласти кошти в теплопостачання аж ніяк не балували галузь увагою - до останнього часу... 

Читайте також: Комунальна сфера стає бізнесом

Починаючи з весни 2011 року, події, що відбуваються в секторі комунальної теплоенергетики, стають одними з найбільш актуальних в масштабах всієї країни. Реструктуризація НАК «Нафтогаз України», приватизація ТЕЦ, а в перспективі і ТКЕ, заяви про переведення теплоенергетичних підприємств з газу на вугілля, держгарантії під китайський кредит на суму майже $ 4 млрд для впровадження газозамінюючих технологій - лише основні ініціативи уряду щодо реформування галузі. 

Особливі обставини, в яких доводиться діяти Україні, обумовлені не тільки бажанням знизити залежність від поставок російського газу або прагненням передати в приватні руки збиткові підприємства, але і кризовою ситуацією, що склалася навколо галузі. У ситуації, коли переговори по газу з Росією, і з МВФ - з питання підвищення тарифів зайшли в глухий кут, уряд змушений шукати партнерів в особі національних ФПГ. Передача ТЕЦ в приватні руки на умовах оренди - відома в Україні практика, але ефективність подібних схем з точки зору залучення інвестицій досить низька. Нинішній етап реформи ЖКГ передбачає два основні підходи до модернізації ТЕЦ: приватизація і концесія. 

Читайте також: ТРУБний галас

Першим значним досвідом концесії в комунальній теплоенергетиці стала угода по ДП «ТЕЦ-2 «Есхар», внесена, згідно з постановою КМУ № 1060, до переліку об'єктів, які можуть передаватися в концесію. У квітні 2012 року концесійний договір по ТЕЦ «Есхар» був укладений. Єдиним учасником конкурсу стала київська «ДП нафтогазовидобувна компанія» (засновник - британська «DV Corporation Ltd.». За даними учасників ринку, власників компанію пов'язують з групою Дмитра Фірташа). Цікаві фінансові деталі операції: «ринкова вартість» ТЕЦ-2 «Есхар», при річному обсязі реалізації 372 млн грн, оцінена в 54 млн грн (що менше дебіторської заборгованості ТЕЦ - 55 млн грн), а сума інвестиційних зобов'язань концесіонера на 2012-2015 роки - 52 млн грн. Згідно з урядовою постановою № 713, до кінця 2012 року в приватні руки перейдуть ще чотири ТЕЦ. Найближчим часом ФДМУ виставить на продаж 100% акцій Дніпродзержинської, Херсонської, Одеської та Харківської ТЕЦ-5. Загальна вартість пакетів акцій підприємств - 395 млн грн. Досвід проведення конкурсів в енергетиці підказує, що ціна продажу перевищить стартову не більше ніж на 10%. 

За аналогією з ТЕЦ «Есхар» можна очікувати від покупця вкладень близько $ 15-20 млн на рік. Але ця сума - крапля в морі існуючих потреб. Модернізація Харківської ТЕЦ-5 вимагає близько $ 200 млн, а в три інших підприємства необхідно вкласти мінімум - $ 50 млн. Чи готові українські ФПГ інвестувати такий капітал у ЖКГ, а якщо ні - в чому полягає привабливість ТЕЦ для бізнесу? 

Читайте також: Реформа ЖКГ - невтішне майбутнє

Головним рушійним мотивом для ФПГ, що діють в теплоенергетиці, крім очевидної переваги - гарантованого збуту вугілля, є когенерація. Адже крім теплопостачання, теплоелектроцентралі також виробляють електроенергію. Приміром, придбання чотирьох ТЕЦ холдингом ДТЕК (група СКМ), збільшить генеруючі потужності компанії на 40%. З урахуванням неминучого підвищення тарифів на електроенергію, ці інвестиції окупляться в самий найближчий час. 

При цьому питання про те, наскільки значущими для приватного власника будуть інтереси споживачів тепла залишається відкритим. Аналіз структури реалізованої продукції ТЕЦ показує: боротися за економію теплової енергії виробник не стане. 

Питома вага теплогенерації в обсязі продукції інших ТЕЦ приблизно така сама - від 5 до 10%. Розраховувати на інтерес інвестора до підвищення загальної енергоефективності галузі не доводиться, тим більше що на ТЕЦ припадає 10-15% втрат. Решта - тепломережі (15-20%) і споживачі (до 40%). 

Читайте також: Дев'ять кіл пекла потенційного концесіонера

Таким чином, умови, на яких будуватиметься партнерство приватних інвесторів і держави тільки формуються. Експерти оцінюють теплоенергетику як галузь з високим інвестиційним потенціалом, але в той же час, існують серйозні бар'єри для приватних інвестицій. До ризиків, що знижує привабливість комунальної енергетики можна віднести: 

Політичні та правові. Реформістські зусилля залежать від зовнішньополітичної обстановки, а питання економічного обґрунтування тарифів тісно пов'язані з виборами, що знижує темпи змін, робить їх компромісними. Приватизація в теплоенергетиці проводиться окремими рішеннями уряду, реформа не зустрічає підтримки політичних партій і розуміння в суспільстві, що не гарантує її незворотності. 

Фінансово-економічні. Довгострокове інвестиційне планування в галузі ускладнене відсутністю інвентаризації активів ТЕЦ і ТКЕ. Складність оцінки активів теплогенеруючих та теплопостачальних підприємств пов'язана з тим, що знос їхніх основних фондів становить понад 90%. При цьому ринкова вартість збиткових, а значить, не мають виходу на фінансові ринки, комунальних підприємств, визначена бути не може. Партнерство з ФПГ, здатними провести технічне оновлення великих ТЕЦ, в перспективі може стати бар'єром на шляху реформ. Зайнявши найбільш прибуткові ніші, енергокомпанії навряд чи будуть зацікавлені вкладати в теплоенергетику, а також тепломережі, для яких терміни окупності - довше, а норма прибутку - нижче. При цьому в Україні не створено дієвих стимулів для залучення інших, в т.ч. іноземних, інвесторів. 

Ринкові і технологічні. Ринок комунальних послуг не може функціонувати без відмови від збиткових для галузі, дотуються державою тарифів. У той же час, необхідно підвищення рівня енергоефективності, оскільки коливання попиту при відсутності гарантій мінімального рівня закупівель (для виробника) і якості послуг (для споживачів) роблять довгострокові вкладення в теплоенергетику ризиковими. Впровадження нових технологій, що збільшують ефективність ТЕЦ, проблему в цілому не вирішує - без комплексної енергозберігаючої програми галузь залишиться дотаційною. Не отримуючи прибутки від зростання вартості активів в збиткової галузі, інвестори не будуть зацікавлені в подальших капіталовкладень. 

Читайте також: Держава і бізнес у ЖКГ: гра без правил

Оцінюючи перспективи участі приватного капіталу в комунальній енергетиці, варто також звернути увагу на проблему інвестиційної стратегії. Очевидно, що вибір між приватизацією і концесією потребує чіткого обґрунтування. Продавати активи, передавати їх в довгострокове управління, або ж залишати в руках держмонополій? Визначення чітких критеріїв, умов та гарантій дозволить виявити проблемні зони, точніше прорахувати ризики і сконцентрувати зусилля партнерів на тих напрямках, які забезпечать досягнення максимального економічного ефекту на взаємовигідних умовах.