Сміттєва проблема світового масштабу

За даними Європейської економічної комісії ООН, у період з 1996-го по 2007 рік загальний обсяг відходів у країнах ЄС та Європейської асоціації вільної торгівлі зростав на 2% на рік. Останнє особливо стосується твердих побутових (муніципальних) відходів - їх освіта в світі перевищила починаючи з 2007 року 2 млрд. тонн, а темпи щорічного зростання досягають 7%.

 

Показники утворення та накопичення відходів в Україні свідчать про загрозливу екологічну ситуацію в країні. Деякі підстави для цього, звичайно ж, є, але неповнота статистики робить відповідні оцінки суперечливими. Мінприроди України у своїх документах, зокрема в національних доповідях про стан навколишнього середовища, оперувала в останні роки цифрою накопичення відходів в 35-36 млрд тонн. У питомому вираженні це склало понад 50 тис. т/кв. км і більше 750 тонн на кожного жителя. Оцінка щорічного утворення - від 670 до 770 млн тонн - відповідала 15-17 тоннам відходів на душу населення.

 

Всі перераховані показники інтерпретувалися як безпрецедентні для Європи. Вони підкріплювалися даними про повторне зростання відходів в Україні починаючи з 2000 року. Одночасно наведені оцінки виконували певну спекулятивну роль. Виключні, начебто, масштаби проблеми відходів не тільки були демонстрацією «унікальності», а й слугували індульгенцією за відсутність прогресу в її вирішенні.

 

Наше завдання полягає в більш прагматичному і відстороненому погляді на дійсний стан і зміст проблеми відходів. У відповідних оцінках будемо спиратися як на сучасну європейську статистику відходів, так і на оновлену вітчизняну. Варто зазначити, що формування повноцінної європейської статистики припадає лише на початок 2000-х років, системні дані з'явилися з 2006 року. Цьому процесу сприяло прийняття Європейського класифікатора відходів (List of waste). Реагуючи на європейські підходи, Державна служба статистики України теж переглянула статистичний облік відходів, хоча послідовності в цьому їй не вистачило.

 

Починаючи з 2010 року перехід на нову форму статистичного обліку в Україні дозволив внести суттєві, хоча і не в усьому однозначні, зміни в оцінку ситуації з відходами. Відповідно до зазначеного обліку річний обсяг генерування відходів склав 419,2 млн тонн, а обсяг накопичення в «спеціально відведених місцях чи об'єктах» - 13,3 млрд тонн. Тобто значно менше, ніж у попередніх звітах.

 

Однак в оновленій статистиці виник новий парадокс. Всі утворені відходи опинилися в статусі небезпечних. За їх обсягом Україна перевершила всю Європу разом з Росією. До цього призвела успадкована ще з радянських часів градація всіх відходів на чотири класи небезпеки. Так чи інакше офіційна приналежність 419,2 млн тонн відходів до категорії небезпечних здатна налякати - адже у всіх країнах ЄС-27, їх утворюється лише близько 100 млн тонн. Якщо грунтуватися на європейських стандартах, то фактично в Україні в категорію небезпечних повинні потрапляти лише відходи I - III класів небезпеки. А їх утворення, наприклад, в 2010 році склало 1,66 млн тонн, тобто приблизно 2% від таких в ЄС-27. Отже, чим раніше Україна перейде на європейські стандарти, тим адекватніше ми будемо сприймати ситуацію в нашому домі.

 

Читайте також: Світові ігри у сміття

 

В цілому може скластися враження, що Україна перманентно бореться за сумнівну честь бути унікальною по відходах - як за їх обсягом, так і за небезпекою. Але якщо Україна й унікальна, то швидше за дефіцитом уваги до вирішення поставлених перед нею завдань. Навіть незважаючи на те, що Україна першою серед країн СНД прийняла закон «Про відходи» (1998 рік) і в 2000 році на законодавчому рівні затвердила загальнодержавну програму поводження з відходами на період до 2005 року. Адже за висновками Рахункової палати України від 2006 року, заходи програми були профінансовані максимум на 4-5%, і це продемонструвало практично повний її провал.

 

Верховна Рада, реагуючи на ситуацію, у 2007 році прийняла постанову про необхідність розробки іншої програми поводження з відходами. Однак робота загальмувалась, незважаючи на її імітацію.

 

Нарешті, в травні 2011 року пролунав ледве не «окрик» Президента на адресу уряду - його доручення «Про підвищення ефективності реалізації державної політики у сфері поводження з відходами» із зобов'язанням на 1 грудня 2011 року «забезпечити підготовку та внести в установленому порядку на розгляд Верховної Ради законопроект про загальнодержавну програму поводження з відходами в Україні».

 

Повертаючись до національних особливостей проблеми відходів, випливає, що частка України в генеруванні відходів у загальноєвропейському регіоні приблизно збігається або незначно перевищує частку населення. Домінуючі обсяги належать у такому вимірі країнам ЄС-27 та Росії. Крім України, відносно високі абсолютні показники утворення відходів характерні для Німеччини, Франції, Великобританії, Болгарії (від 190 до 372,8 млн тонн), і деякі з цих країн впритул наближаються до України з її 419,2 млн тонн.

 

У порівняльному контексті найцікавішими виявляються питомі показники утворення відходів на одну людину. Ці дані свідчать, що Україна «безжально» втрачає першість у генеруванні відходів і разом з ним - свою екстремальність. Чи міг раніше хто-небудь припустити, що в Україні утворюється менше відходів, ніж в Естонії, Болгарії та Румунії і навіть у Швеції та Фінляндії. Але достовірність даних Євростату безсумнівна.

 

Згідно того ж джерела, в країнах ЄС-27 генерування відходів становить в середньому 5,2 т/людину проти 9,2 т/людину в Україні. Але і тут є певні несподіванки. Якщо зі складу України «виключити» одну лише Дніпропетровську область, то показник утворення відходів на одну людину по решті території відразу впаде до 3,2 тонни і ми таким чином стаємо однією з найблагополучніших країн Європи. Якщо ж додатково «вилучити» Донецьку область, то питомий показник зменшиться до 2,1 т/людину, і за його величиною рівних Україні майже немає. Хіба що Словаччина і курортна Хорватія.

 

Подальший аналіз показує, що всі країни Європи з високими абсолютними показниками генерування відходів «зобов'язані» цим насамперед гірничодобувній промисловості, тобто мінеральним відходам. У Болгарії це пов'язано з масштабним видобутком лігнітів (з великими обсягами розкривних робіт), в Естонії - горючих сланців і т.д.

 

Україна - не виняток. Вона знаходиться на одній позиції з іншими індустріально розвиненими країнами, а існуюча відмінність породжувалась великомасштабним видобуванням корисних копалин та їх первинною переробкою (які зосереджені саме в Дніпропетровській і Донецькій областях). Домінуюча частка відповідних відходів відноситься до категорії інертних і нейтральних. Тобто виключно кількість відходів не може розглядатися як критичний параметр. Що ж тоді є ключовою проблемою в цьому сенсі?

 

У пошуках відповіді звернемося до окремих видів чи груп відходів, насамперед твердих побутових і небезпечних. Таким чином, ми наближаємося до суті питання, але знову-таки - не за кількісними показниками відходів. Тверді побутові (муніципальні) відходи, на відміну від промислових, характеризуються розосередженістю, і на сьогоднішній день саме вони найбільше «муляють очі» і знаходяться в центрі уваги. Обсяги їх утворення у світі, як зазначалося, безперервно зростають. У ЄС-27 цей показник склав в 2009 році майже 260 млн тонн. У порівнянні з ним українські обсяги - 11 млн тонн (а за останніми даними Мінрегіону - 13 млн тонн) - це тільки 4%.

 

Читайте також: Українці насмітили на екологічну катастрофу

 

Інфраструктура поводження з цими відходами у нас, на відміну від ЄС, перебуває в зародковому стані. Домінуюча частка відходів накопичується на екологічно небезпечних звалищах. У результаті втрачаються і ресурси, і чисте природне середовище. Наприклад, у Чернігівській області, де сумлінно підійшли до обліку, налічується майже 800 сміттєзвалищ. З них 26 формально є полігонами складування, а 771 - сільськими або селищними звалищами. В Україні щорічно виникає до 35 тис. подібних стихійних звалищ.

 

На сьогоднішній день питомі показники утворення побутових відходів на душу населення складають в Україні не більше 310-330 кг/рік (а формально за обсягами їх вивезення - всього близько 280 кг). У країнах ЄС цей показник коливається в межах від 316 кг у Чеській Республіці, до 833 кг - у Німеччині, а в середньому складає 513 кг. Тобто в Україні утворення цих відходів у розрахунку на душу населення знаходиться на нижній межі європейського діапазону.

 

Однак нас очікує практично подвійне зростання їх обсягів з усіма витікаючими наслідками. Відмінність від Європи знову-таки стосується не кількості побутових відходів, а відсутності належних засобів поводження з ними, зокрема роздільного збору та рециклінгу. Додам, що в країнах ЄС поводження з цими відходами еволюціонує в останнє десятиліття в напрямку поступального зниження частки спалювання та захоронення на полігонах, хоча в абсолютному вираженні зазначена частка залишається ще досить великою.

 

Небезпечні відходи в Україні - це насамперед непридатні пестициди та агрохімікати, розосереджені на тисячах занедбаних складів у всіх областях. Проблему їх знешкодження Україна вирішує 12-й рік. Навколо неї встигли нагородити чимало спекуляцій. Тільки піднявши цю проблему на рівень національної, ми змогли зрушити її з місця. Тим часом потрібно нагадати, що не менше, аніж в Україні, непридатних пестицидів було накопичено також у Росії, Узбекистані, навіть у Польщі. У світі, за даними ФАО, обсяг зазначених відходів сягає 500 тис. тонн.

 

Як би там не було, але після доброго доїння бюджету і навіть резервного фонду Кабміну ми отримали запевнення Мінприроди України в тому, що у 2012 році останній склад з непридатними пестицидами та агрохімікатами буде ліквідований. Це ж начебто стосується і таких екстремальних з точки зору безпеки об'єктів, як накопичення гексахлорбензолу на полігоні біля Калуша, мононітрохлорбензолу в Горлівці, берилієвмісних відходів у Києві, токсичних нафтошламів під Львовом. На черзі стійкі органічні забруднювачі - відходи широкого спектру номенклатури, які містять поліхлоровані біфеніли і повинні бути знищені згідно з Національним планом виконання Стокгольмської конвенції. Крім того, медичні відходи, гальваношлами і ряд інших.

 

Читайте також: Сміття чекає інвестицій

 

Таким чином, в Україні, хоча і зі значною затримкою, в цілому вживаються заходи, спрямовані на поступову ліквідацію осередків небезпечних відходів. Обсяги фінансування з державного бюджету протягом останніх двох років значно збільшилися. З іншого боку, це фінансування носить значною мірою разовий субсидійний характер.

 

Дії уряду і місцевої влади щодо відповідних заходів і цільових витрат залишаються фрагментарними і навіть авральними.

 

Орієнтація на оплату послуг по знищенню відходів майже виключно за кордоном є стратегічно недалекоглядною. Це зумовлює не тільки необхідність направити на ці цілі значні обсяги коштів з державного та місцевих бюджетів, а й блокує створення власної інфраструктури.

 

Чому стратегія недалекоглядна? Тому що небезпечні відходи - це безперервний щорічний потік з тисяч підприємств. Їх знищення без наявності національних потужностей стане для економіки непомірно витратним. У Німеччині, наприклад, утворюється найбільше в Європі звалище небезпечних відходів - близько 20 млн тонн (проти приблизно 2 млн тонн на Україні). Але екологічною катастрофою там не стурбовані. Вони згодні приймати на знешкодження навіть наші відходи. Отже, орієнтуючись на закордон, Україна пішла швидким, але стратегічно збитковим шляхом, і, схоже, значну роль у цьому виборі зіграло бажання отримати політичні дивіденди. Українські екологи з іронією називають ці підходи «утилізацією по-українськи».