ЖКГ не тримає газовий удар

Новини по темі

28 Грудня 2021 p. 11:11
«Несерйозні» підсумки 2021 року  

20 Серпня 2021 p. 10:35
Невідповідність державним стандартам теплолічильників фірми «Семпал» офіційно підтверджено  

05 Серпня 2021 p. 14:13
Чому українські комунальники закуповують лічильники проросійського виробника?   

У багатьох уже виникло стійке враження, що нинішня система дійшла до межі своїх можливостей і потребує термінового реформування.

Вимоги Міжнародного валютного фонду, що ставить одним з основних умов відновлення кредитної програми для України підвищення цін на газ для населення, насправді мають на увазі проведення глибоких і радикальних перетворень, від успіху яких залежить майбутнє вітчизняної економіки. Нинішня модель відверто зживає себе.

Отже, візьмемо ринок газу. Уряд вважає своїм великим успіхом закупівлі природного газу у німецької компанії RWE за цінами, які в першому кварталі поточного року були на 30 дол./тис. куб. м менше, ніж у російського «Газпрому». Однак поставки з Європи в тому ж першому кварталі склали лише 1,7% від всього обсягу імпорту газу, його вартість все одно більш ніж в 2,5 рази перевищує ціну, за якою «Нафтогаз України» продає його підприємствам теплокомуненерго, і в 4 рази - більшості населення. У результаті на цей рік у бюджеті передбачено виділення 21,5 млрд грн на компенсацію збитків «Нафтогазу» від поставок газу для котелень та ТЕЦ.

Звичайно, населення, як прийнято вважати, отримує більш дешевий газ внутрішнього видобутку, але і тут виникає безліч проблем. Вітчизняні газовидобувні компанії отримують мізерні прибутки, через що, на думку експертів, не мають можливості вкладати кошти в розвідку і освоєння нових родовищ. Крім того, наявність пільгових цін на газ для певних категорій споживачів категорично не відповідає європейським стандартам, яких Україна зобов'язана дотримуватися як член Енергетичного співтовариства.

Не набагато краща ситуація в енергетиці. За оцінками деяких експертів, тарифи на електроенергію для населення покривають лише 25% її собівартості. Щоб компенсувати ці втрати, доводиться збільшувати її ціну для промислових споживачів, яка до теперішнього часу практично досягла європейського рівня. До того ж, нинішні тарифи не покривають витрат на оновлення мереж електропередач. Між тим, за офіційними даними, близько 15-20% з них потребують негайного ремонту.

Читайте також: Проблеми економічного регулювання ЖКГ

Ще більш гострою є проблема високого зносу інфраструктури в тепло - і водопостачанні. За даними Національної комісії, що здійснює держрегулювання у сфері комунальних послуг, нинішні тарифи покривають собівартість водопостачання лише на 60%, а теплопостачання - на 70%, у разі якщо брати в розрахунок низькі ціни на газ для ТКЕ. Із-за тотальної нестачі фінансування щорічно замінюється в 4-5 разів менше труб, ніж необхідно. Це призводить до жахливих втрат води і тепла, які, в свою чергу, лягають на собівартість.

У цьому році у державному бюджеті передбачено виділення понад 5,1 млрд грн. в якості цільової субвенції на покриття різниці між платежами, які отримують водоканали згідно з чинними тарифами і реальною собівартістю їх послуг (щоправда, як заявляють самі водоканали, вони цих грошей поки не бачили). Так чи інакше, за підрахунками МВФ, щорічно Україна витрачає на субсидування газу, електроенергії, інших комунальних послуг до 70 млрд грн., тобто 5% від ВВП, або 17% витрат Державного бюджету на поточний рік. Безумовно, не факт, що ці кошти дійсно виділяються і доходять до кінцевих одержувачів, але, як вважають у МВФ, це сума, яку підприємства сектора не можуть законним чином отримати з споживачів.

Все ускладнюється ще й тим, що практично всі газо-, електро - та водопостачальні підприємства, де-факто є приватними і мають приносити прибуток своїм власникам. При цьому всі вони є локальними монополістами. У поєднанні з державним субсидуванням це створює живильне середовище для зловживань, корупції і всіляких чорних і сірих схем.

Звичайно, перехід на ринкову систему ціноутворення в цій ситуації неможливий в принципі, але підвищення регульованих державою тарифів до економічно обґрунтованого рівня, що покриває витрати постачальників, все-таки дозволить цим приватним підприємствам отримувати законний прибуток за рахунок продажу їхніх послуг. А також створить хоч якісь передумови для виведення сектору з тіні і появи в ньому незалежних гравців. Крім того, як вважають у МВФ, скорочення субсидій дозволить суттєво оздоровити державні фінанси і зменшити дефіцит бюджету від 3,2% від ВВП, запланованого на поточний рік, до 1,9-2,0%.

Читайте також: Економічна гра у комунальну монополію

При цьому зберігати нинішню систему тарифів українській державі стає все більш проблематично. По-перше, високі ціни на імпортний природний газ не тільки нарощують збитки «Нафтогазу України», але і змушують уряд витрачати все більше коштів на підтримку держкомпанії. З-за економічної кризи, зростаючого дефіциту бюджету та зростаючого державного боргу уряду стає все менше можливостей субсидувати комунальну сферу.

По-друге, хронічне недофінансування сектора, який, як правило, не отримує від держави більшої частини передбачених бюджетами субсидій, призводить до небезпечного збільшення зносу всіх комунальних мереж. Більшість приватних компаній фінансують їх модернізацію за залишковим принципом, з-за цього з кожним роком зростає кількість відмов і аварій. Через кілька років воно може перейти критичну межу, за якою просто почнеться розвал систем.

Нарешті, по-третє, збереженння, залишене ще з часів Радянського Союзу субсидованої державою комунальної сфери рішуче суперечить взятим українським урядом курсу на євроінтеграцію. В Євросоюзі цей сектор, звичайно, регулюється державою, але воно лише встановлює правила гри і стежить за їх дотриманням, але не несе ніякого фінансового навантаження. 

За матеріалами МинПром