Енергозбереження пішло на дно

Водопровідно-каналізаційне господарство - найбільший споживач електроенергії у комунальній сфері. На долю водоканалів щорічно припадає біля 5 млрд. кВт*год., а 75% від загальногалузевого споживання та майже 4% від загальної кількості електроспоживання в Україні. При цьому, заміни потребує 7% насосних станцій та 98% насосних агрегатів, а втрати електроенергії під час очищення стічних вод становлять понад 25%, через нераціональне використання води - до 30%, додаткові витрати електроенергії - до 1,1 млрд. кВт•год щорічно. Незадовільний технічний стан мереж і насосного обладнання спричиняє втрати електроенергії, що ними споживається, до 40%.

 

В такій критичній ситуації з метою скорочення енергетичних витрат в галузі ЖКГ різними органами державної влади в Україні були розроблені програми енергоефективності та енергозбереження.

 

Наказом МінЖКГ України від 10.11.2009 року №352 була затверджена галузева Програма енергоефективності та енергозбереження у житлово-комунальному господарстві на 2010-2014 роки, одним з головних завдань якої є визначення і реалізація комплексу заходів з підвищення енергоефективності та енергозбереження у підгалузях ЖКГ.

Державну цільову Програму енергоефективності і розвитку сфери виробництва енергоносіїв з відновлюваних джерел енергії та альтернативних видів палива на 2010-2015 роки було затверджено постановою уряду в березні 2010 року. Основною метою документу є зниження рівня енергоємності валового внутрішнього продукту протягом строку дії Програми на 20% порівняно з 2008 роком (щороку на 3,3%).

 

Орієнтовний обсяг фінансування Програми становить 346 млрд грн, у тому числі 7,7 млрд грн - за рахунок державного бюджету, 15 млрд грн - за рахунок місцевих бюджетів, 323,3 млрд грн - за рахунок інших джерел.

Підприємствами     водопровідно-каналізаційного господарства  не  забезпечено  в  повному  обсязі  облік води,  що призводить  до  приховування  реальних  обсягів  її   видобування, підготовки  та  транспортування  та  не  дає  можливості визначити фактичні питомі витрати  електроенергії  на  виробництво  1  куб. м води.

 

Реалізація заходів  з  енергозбереження   гальмується   через відсутність фінансових ресурсів. Загальні обсяги     кредиторської      заборгованості      за електроенергію       підприємств      водопровідно-каналізаційного господарства за 2012 рік збільшились на 214,8  млн  грн. (13,9%) порівняно  з  попереднім  роком,  і  станом  на  1  січня 2013 року становили 3,9 млрд  грн.  Найбільша кредиторська заборгованість порівняно із загальною по Україні зафіксована у Дніпропетровській, Луганській, Харківській   областях   та   у Києві. Сума збитків     підприємств     водопровідно-каналізаційного господарства за  2013   рік   склала   майже 4  млрд  грн. Державна тарифна політика, та тарифна політика  на місцях не відповідає вимогам сьогодення.

 

Встановлені тарифи на послуги централізованого водопостачання та  водовідведення не тільки не включають інвестиційної складової, як це передбачено Правилами формування тарифів на ці послуги,  але й не відшкодовують їх собівартості.

Затверджені тарифи на послуги централізованого водопостачання відшкодовують собівартість  в середньому лише  на 63,6%. Енерговитрати у складі собівартості послуг зросли у 2012 році на 14%.

 

В умовах дефіциту державного, обласних і місцевих бюджетів  практично  не виділяються  кошти  на  виконання  заходів та загальнодержавних програм  з  енергозбереження та розвиток водопровідно-каналізаційного господарства. А якщо і виділяються, то порядки використання коштів державного бюджету виписуються таким чином, щоб бюджетні кошти не можливо було використати в терміни, передбачені законодавством. Так, наприклад, в 2012 році КМУ затвердив Порядок використання коштів, передбачених у держбюджеті за програмою «Облаштування багатоквартирних будинків сучасними засобами обліку і регулювання води та теплової енергії (далі – засоби)».

 

Одержувачами бюджетних коштів можуть бути  суб'єкти господарювання, що провадять діяльність у сфері будівництва і ЖКГ (далі – діяльність), якщо вони мають, зокрема, відсутність простроченої заборгованості за наданими банками кредитами та якщо їхня діяльність беззбиткова.

 

Таким чином, зважаючи на 100% збитковість всіх водопостачальних підприємств, уряд лишив їх можливості брати участь у виконанні цієї програми. Лічильники встановлювали приватні будівельні фірми, які потім не знали, що робити з встановленими приладами, оскільки цим порядком передбачено передачу їх на баланс підприємств ЖКГ, що суперечить ст. 78 Цивільного кодексу України. 

 

За окремим виключенням не вирішуються     питання    щодо    залучення    інвестицій (у т. ч.  приватних  та  іноземних)  та  банківських  кредитів  у водопровідно-каналізаційне господарство. Порядком конкурсного відбору інвестиційних проектів для надання кредитів, передбачених для комунальних підприємств, що повинні бути відібрані для участі  у Проекті розвитку міської інфраструктури, затвердженим наказом Мінжитлокомунгоспу від 07.07.08 №206, містить в собі такі умови участі в конкурсі, що для 95 % комунальних підприємств участь в конкурсі є неможливою (необхідно надати інформацію про наявність   непогашених   кредитів,   позик,    заборгованості).

Не набуває  поширення   практика   матеріального   заохочення колективів   та   окремих   працівників  підприємств  за  економію паливно-енергетичних ресурсів, скорочуються штат працівників.

 

На місцях     не    вживаються    заходи    для    підвищення відповідальності              керівників підприємств водопровідно-каналізаційного     господарства     за     ефективне використання   паливно-енергетичних   ресурсів,   зокрема   шляхом включення  в укладені з ними контракти показників зниження питомих витрат,  підготовки   та   впровадження   бізнес-планів   розвитку підприємств, інноваційно-інвестиційних проектів.

 

В умовах дефіциту бюджетного фінансування, місцеві органи самоврядування вдаються до відверто незаконних дій.  Наприклад, у Вінницькій області для спрощення можливості фінансування комунальних підприємств та паливних господарств об’єктів бюджетної та соціальної сфер в області за рішенням сесії обласної ради створено комунальне підприємство «Обласний фонд сприяння інвестиціям та будівництву». На баланс цього підприємства за рішенням облради було передано всі підприємства, що виробляють теплову енергію та здійснюють водопостачання.  

 

Зазначене підприємство може отримувати кредитні ресурси в комерційних банках під заставу майна, перелік якого затверджено рішенням облради. Вказані фінансові ресурси направляються на придбання енергоефективного обладнання та передачі його, на правах оренди, бюджетним установам та комунальним підприємствам, управління якими здійснює облрада. З отриманої економії енергоресурсів від застосування переданого в оренду до погашення кредиту енергоефективного обладнання відповідні організації та установи погашають кредит. Таке відчуження основних фондів підприємств прямо суперечить Закону України «Про місцеве самоврядування», Господарському кодексу України, Антимонопольному законодавству України. 

 

Центральні та місцеві органи виконавчої влади, які розробили галузеві і регіональні програми та номінально є відповідальними за їх виконання, не мають реальних важелів впливу на реалізацію заходів вказаних програм. Це є наслідком того, що переважна більшість енергоефективних заходів  регіональних та галузевих програм має реалізовуватися на підприємствах приватної форми власності. Більше того, відповідні органи виконавчої влади не у всіх випадках можуть отримувати інформацію щодо ефективності реалізації відповідних проектів в рамках вказаних програм.

 

Здебільшого, власники підприємств намагаються здійснювати заходи щодо оновлення основних фондів та модернізації виробництва не за рахунок власних коштів, а шляхом якнайширшого використання різних видів державної підтримки (отримання податкових пільг та преференцій, надання державних гарантій під кредитні лінії, тощо), при цьому на державному рівні відсутня система моніторингу ефективності такої підтримки. 

Виходячи з результатів виконання зазначених програм та багаторічної динаміки показників енергоємності основних видів робіт (надання послуг), можна зробити висновок, що роботи з підвищення енергоефективності є недостатньо ефективними. Необхідно зазначити, що самі по собі програми це комплексний набір енергоефективних заходів, які мають реалізовуватися на підприємствах різної форми власності (переважно приватної), а також об’єктах соціальної і бюджетної сфери. 

 

В умовах, коли держава не має реального впливу на підприємства приватної форми власності, реальним важелем і засобом впливу має стати механізм державно-приватного партнерства, про позитивний результат застосування якого свідчить досвід передових країн світу.

 

На сьогодні законодавством України передбачено декілька видів державної підтримки у сфері енергоефективності, яка може надаватися підприємствам: пряме бюджетне фінансування;  звільнення від ПДВ, ввізного мита, звільнення частини прибутку від оподаткування;  встановлення спеціального тарифу на електроенергію;  надання державних гарантій під кредитні лінії, взяті в кредитних установах.

 

Надання такої підтримки має обумовлюватися взяттям на себе суб’єктами господарювання, які бажають її отримувати, певних зобов’язань, зокрема що стосуються підвищення рівня ефективності використання енергетичних ресурсів та розвитку відновлюваних джерел енергії. Головним елементом такого механізму мають стати добровільне зобов’язання суб’єктів господарювання щодо дотримання показників енергоємності виробництва одиниці продукції (наданих послуг), які мають бути закладені у відповідних національних стандартах України, та/або зобов’язання щодо вироблення та/або використання певного обсягу енергоресурсів з відновлюваних джерел енергії та альтернативних видів палива.

 

Практична реалізація механізму державно-приватного партнерства має передбачати укладення двосторонніх угод, якими передбачається надання державної підтримки суб’єктам господарювання  в обмін на їх конкретні зобов’язання. Наразі такий вид ДПП як угода про розподіл продукції взагалі не використовується в ЖКГ.  Концесія, спільна діяльність, угоди про розподіл продукції – майбутнє ЖКГ та майбутнє енергоефективності.