Реформування - завжди складний процес, а тим більше, якщо мова йде про реформу галузі ЖКГ, де першу скрипку грають природні монополісти. Світова практика, та й український досвід показують, що реформи не завжди бувають успішними. Причин цьому може бути декілька: від зміни зовнішніх чи внутрішніх умов до виникнення непередбачених обставин. Однак запорука неефективних реформ - це споконвічно невірні установки, які лягли в основу їх концепції. Російські та німецькі вчені проаналізували передумови, які вплинули на те, що лібералізація сфери природних монополій проходить тернистим, а точніше, невірним шляхом.
До природних монополій відносяться залізничні перевезення, послуги поштового зв'язку, ну і головні сфери, без яких неможливо собі уявити галузі ЖКГ: теплова та електрична енергетика, газо-і водопостачання. В основу їх реформування закладений європейський підхід, який передбачає створення штучним шляхом конкурентних умов для монополій. Спробуємо узагальнити основні постулати реформування, а також проаналізувати, наскільки реальна їх реалізація.
Міф № 1
Cтворення недискримінаційного доступу до інфраструктури
Рівний, недискримінаційний доступ до мереж природних монополістів (в нашому випадку мова йде про магістральні теплові, енергетичні, газові мережі та водопроводи) - одна з найважливіших умов сучасної конкуренції. Рівність доступу або, іншими словами, відсутність бар'єрів входу на ринок для споживачів та виробників.
Із створення відкритого доступу до мережевої інфраструктури починалося реформування природних монополій в США та країнах ЄС. В Україні також йде активний процес вдосконалення законодавчої бази в частині недискримінаційного доступу до інфраструктури в електроенергетиці, газовій галузі, на залізничному транспорті. Відповідні зобов'язання монополістів забезпечити відкритий доступ вже закріплені в профільному і галузевих законах («Про природні монополії», «Про теплопостачання» і т.д.).
Безперешкодний доступ до інфраструктури монополістів припускає, перш за все, зміна підходів держрегулювання, а саме: перехід від тарифного регулювання до антимонопольного. Разом з тим, експерти Інституту природних монополій відзначають, що парадокс полягає в тому, що недискримінаційного доступу до інфраструктури не може бути в принципі.
У разі, коли природна монополія є власником інфраструктури неможливість створення загального доступу до інфраструктури можна пояснити рядом причин. Однією з них є той факт, що будь-який господарюючий суб'єкт економіки прагне не тільки зміцнити своє становище на ринку в порівнянні з іншими конкурентами, але і збільшити свою присутність на ринку. Створення резерву пропускної спроможності позбавляє власника інфраструктури не тільки можливості зловживання своїм монопольним положенням, але і сильно послаблює його позицію на ринку, так як він несе величезні витрати по утриманню інфраструктури. Тому прагнення природних монополій обмежити доступ до інфраструктури інших виробників цілком зрозуміле. Відповідно, суб'єкт природної монополії, несучи витрати на утримання та розвиток інфраструктури, повинен мати перевагу в її використанні в порівнянні з іншими компаніями. Таким чином, щоб управляти монополістами за допомогою тарифного, а не антимонопольного регулювання, експерти радять відмовлятися від введення зобов'язань для них про відкриття доступу до мереж. Відмова від цієї ідеї не буде стимулювати монополії до «неринкової поведінки».
Міф № 2
Монополія обов'язково повинна приносити прибуток
Приплив приватного капіталу в сектор енергетики та газопостачання спровокував популяризацію ще однієї розхожої міфологеми: монополії мають бути високорентабельними. Ствердження на перший погляд цілком логічне: дійсно, як може не приносити прибуток компанія, на продукцію якої завжди стабільний попит. При цьому українські монополісти - збиткові, і це, найчастіше, є підставою для іншого розхожого судження: оцінювати ефективність роботи монополій за їх фінансовим результатам. Втім, якщо ми звернемося до основ економічної теорії, то з'ясується, що показниками ефективності роботи природних монополістів повинні бути фінансові результати та конкурентоспроможність всієї решти економіки.
Читайте також: Монополія гарантує газ
Економісти стверджують, що сама по собі природа монополій двоїста. З одного боку - без розвитку інфраструктурних монополій неможливо розвиток промисловості, з іншого боку розвиток галузей інфраструктури не приносить прибутку інвестора, що вкладає в них капітал. Це означає, що основний фінансовий ефект від вкладень в інфраструктуру отримує не інвестор, а споживачі товарів (послуг) природних монополій. Враховуючи, що попит на продукцію (послуги) природних монополій нееластичний, і їх споживають всі галузі народного господарства, то можна стверджувати, що чим вище рентабельність природно-монопольних галузей, тим нижче конкурентоспроможність національної економіки і навпаки.
Коли ж відбувається лібералізація і поділ природних монополій і з'являється супутнє цьому прагнення нових компаній до забезпечення високої рентабельності. Це означає або перерозподіл прибутку від всієї економіки в користь інфраструктурної компанії; або й інфраструктурна компанія, і споживачі її послуг вирішують проблему за рахунок зростання цін на свою продукцію. У нашому випадку йдеться про тарифи на комунальні послуги.
Наведемо більш зрозумілий приклад. У Росії в результаті реформування найприбутковішого сегмента - генерація електроенергії - він був приватизований, і в 2009 році його рентабельність виявилася вищою, ніж в цілому по промисловості. Рентабельність у передачі та розподілі електроенергії, які залишилися в державній власності, поки нижче, ніж в генерації. Для того, щоб вирівняти ситуацію держава ввела штучного конкурента для монополістів - регулятор, який встановив для енергетиків «правила гри» по RAB-методу. Аналогічна ситуація відбувається і в Україні. Для підвищення рівня рентабельності сегмента транспортування теплової енергії, Нацкомісія, що здійснює держрегулювання у сфері комунальних послуг, запропонувала монополіям установлювати ціни (тарифи) на свої послуги з урахуванням норми прибутковості на інвестований капітал.
Міф № 3
Кожен вид діяльності природних монополій повинен мати однакову прибутковість
Іншими словами, ідею цієї міфологеми можна сформулювати так, що перехресне субсидування - негативно відбивається на фінансово-економічній ситуації країни. Перехресне субсидування - встановлення тарифів нижче економічно обгрунтованого рівня для однієї групи споживачів (субсидовані споживачі) за рахунок більш високих тарифів для інших груп споживачів (субсидують споживачі). Питання про ліквідацію такого дотування виникає тільки в момент поділу інфраструктурної компанії. Коли з компанії виводяться високоприбуткові види бізнесу, то постає питання, що робити зі збитковими. Зазвичай питання вирішується або збільшенням тарифів на збиткові види діяльності, або субсидуванням.
Результатом ліквідації перехресного субсидування зазвичай є зростання середніх кінцевих цін: високоприбуткові види бізнесу при тих же рівнях тарифу отримують надприбутки, які вже не вилучаються для покриття збитків. А бізнес з низькою прибутковістю покриває свої збитки за рахунок випереджаючого зростання тарифів на ці види діяльності.
У відповідності з економічною теорією максимальна ефективність природної монополії в системі народного господарства досягається в рамках перехресного субсидування, так як монополія отримує справедливий прибуток; досягається соціальна справедливість, коли суб'єкт платить стільки, скільки може, а не стільки, скільки повинен (тобто тариф для тих, для кого частка витрат на послуги природних монополій невелика, буде вище, ніж для тих, у кого ця частка дуже значна).
.jpg)
.png)
.png)
.png)
.png)
.png)
