Конкуренція перетворить ЖКГ у ринок

Новини по темі

02 Грудня 2019 p. 10:47
У Білорусі вирішили скоротити використання пластикового посуду  

13 Травня 2019 p. 11:22
Французьке архітектурне бюро представило проект реставрації Нотр-Дам  

14 Вересня 2017 p. 15:36
В Україні створять асоціацію із захисту споживачів компослуг  

Щоб наблизити вітчизняне ЖКГ до цієї далекої мети, в країні прийняті закони, які дозволяють лібералізувати газову та енергетичну галузі, ввести стимулююче тарифне регулювання на тепло-і водопостачання, створений регулятор, який виключає можливість політизації вартості послуг ЖКГ на місцях. Однак українці все ще далекі від того, щоб самостійно вибирати постачальника послуг, а підприємства галузі не можуть подолати власну збитковість. Разом з тим, в ринкові моделі управління ЖКГ не просто існують, а й застосовуються на практиці. Розглянемо на прикладі.

ЖКГ як ринок

Змусити працювати природні монополії за ринковими принципами американцям вдалося давно. Незважаючи на те, що контроль за формуванням тарифів здійснюють місцеві влади і регіональні відділення нацрегулятора (колегіального органу, що видає монополістам ліцензії на здійснення діяльності), в США діє абсолютно інша модель тарифоутворення. На відміну від України, де показник собівартості є визначальним фактором регулювання вартості послуг, в Америці тарифи регулюються рентабельністю капіталу (rate of return regulation) та обмеженням норми прибутку. Тобто мова йде про те саме стимулююче регулювання, методику якого в Україні тільки починають освоювати.

Читайте також: ЖКГ – такий же стабільний бізнес, як продаж хліба

Американським компаніям-монополістам дозволяється одержувати чистий прибуток лише в певних межах. Регулятор в кожному штаті чітко стежить за тим, щоб виробники і постачальники комунальних послуг «робили гроші» не на тарифах для споживачів, а лише за допомогою поліпшення якості послуг, модернізації інфраструктури і виробництва. У 90-ті роки, наприклад, комунальникам дозволили встановлювати власні електростанції, тому формування власного прибутку за рахунок переходу на енергозбереження і скорочення енерговитрат є для США нормою.

При цьому влада кожного штату встановлює мінімальний (а не максимальну) кордон тарифів для комунального підприємства, якому, в свою чергу, дозволяється мати не більше 11-15% річного доходу. Якщо ціни перестають покривати витрати компанії, то вона має право звернутися в регулюючий орган для перегляду тарифу. З одного боку, такий підхід гарантує, що підприємство зможе покрити свої витрати, проте є і «мінус» - відсутні стимули для зниження тарифів для кінцевого споживача.

При цьому відома американська демократія не обходить ЖКГ стороною. Крім постійного контролю з боку регулятора, який є в кожному штаті, будь-яка зміна тарифів протягом декількох місяців після їх оприлюднення може бути оскарженою будь-якою організацією, юридичною або фізичною особою, яка з ними не погоджується. Ця норма неухильно дотримується за допомогою громадських організацій, що захищають інтереси споживачів комунальних послуг.

Одна з перших таких організацій - UCAN (Utility Consumers 'Action Network) - була створена в Сан-Дієго в 1983 році і продовжує активну роботу сьогодні.

Споживач-покупець

Більшість громадян США проживають у власних будинках. Вдома групуються в невеликі кондомініуми, простіше кажучи райони, так звані subdivisions. Зазвичай такий район об'єднує від п'ятдесяти до двохсот домогосподарств, на які поширюються загальні правила проживання. У кожному з кондомініумів діє певна кількість комунальних операторів, що надають весь спектр необхідних послуг - постачання електрикою, водою, теплом, вивезенням сміття, телефонним зв'язком. Ці ж служби займаються прибиранням загальних територій, стрижкою газонів, каналізуванням стоків.

Читайте також: Енергоринку «світить» реформа

 

При покупці будинку середньостатистичний американець в обов'язковому порядку повинен ознайомитись з правилами проживання. Постачальники послуг працюють із споживачами за договором, і при цьому він може вибрати сам компанію, яка буде надавати послугу водопостачання, електропостачання або газопостачання. При цьому, важливо відзначити, що за рахунок стимулюючого тарифного регулювання вартість послуг компаній-монополістів буде різниться. Тобто, споживачі, в умовах досить монопольного ринку, можуть вибрати продавця послуги, у якого ціна відповідає якості. До речі, що стосується теплопостачання, то таких проблем в США в цьому сегметом галузі, як в Україні немає, оскільки практично всі будинки знаходяться на індивідуальному опаленні.

Разом з тим, вартість кіловата електроенергії чи кубометра води не особливо перевищує українські тарифи, а в деяких регіонах, може бути менше. Втім, американці на місяць віддають за послуги ЖКГ до 20% своїх доходів. Найдорожчими є послуги з обслуговування та прибирання територій, вивезення сміття, тобто, ті, які у нас в країні прийнято називати «житловими». Враховуючи, що ЖКГ працює за принципом вільного ринку, ніякого дотування чи субсидування монополістів з боку держави немає. Тому американці платять буквально «за кожну дрібницю». Так в рахунку за електроенергію, наприклад, може бути від 10 до 15 пунктів, що описують надані послуги.

Держава тримає «руку на пульсі»

І все ж американське ЖКГ не завжди підкоряється ринковим законам. Структура ринку виглядає так, що комунальні оператори - компанії, з якими споживачі укладають договори про надання послуг, і з якими вони розраховуються. Іншими словами, такі компанії займаються «збутом», маючи справу з конкретними домовласниками. А генеруючі потужності, водонапірні станції, очисні споруди, магістральні мережі можуть належати як державі або муніципалітету, так і приватному власникові. Вони завідують логістикою, підтримують напругу в мережі або напір води в трубопроводі. Оператори ж займаються підключенням споживачів до мережі, встановлюють їм прилади обліку (до речі, за встановлення лічильників споживачі не платять).

Читайте також: «Окрім приватного власника ніхто не зможе ефективно управляти об'єктами ЖКГ»

Форма розрахунків споживачів за ЖКГ, найчастіше, безготівкова. Використовувати «кеш» для здійснення комунальних платежів зовсім не прийнято. Укладаючи договір, споживач отримує номер рахунку, куди будуть перераховуватися його платежі. Це так званий персональний код. Гроші - знову ж за договором - зчитуються з вашої електронної карти. По кожній операції платнику надається «роздруківка».

Далі включається в роботу механізм, дуже схожий з алгоритмом роботи спецрахунків, які зобов'язані відкривати українські теплоенергетики для розрахунків за газ. Гроші персонального депозиту переходять на так званий трастовий («довірчий») рахунок. Розпоряджатися грошима з трастового рахунку як своїми власними компанія не може. І банки за цим стежать, відповідно до законодавства. Спочатку компанія зобов'язана розрахуватися з усіма контрагентами (включаючи власників магістральних мереж), сплатити податки, і тільки решту вона може забрати собі в якості прибутку, перевівши на свій розрахунковий рахунок. На її власну частку може прийти, припустимо, одна восьма від усього, що було перераховано споживачами послуг. Всякі зловживання в роботі з трастовими рахунками переслідуються за законом.