Наразі міське житлово-комунальне господарство структурно складається з окремих спеціалізованих підприємств комунальної форми власності, іншими словами - належать місцевій територіальній громаді. Це спадщина соціалістичної форми господарювання, яка домінувала до переходу до ринкових економічних відносин. Планово-директивна форма управління з підпорядкуванням місцевій владі при найжорстокішому партійно-господарському контролі ефективно спрацьовувала при підтримці централізованого бюджету. Місцеві тарифи встановлювалися переважно виходячи з політичної доцільності. Технічна недосконалість компенсувалося дешевизною енергетичних ресурсів. Виробнича дисципліна і планово-попереджувальна система профілактики та ремонтів дозволяли забезпечувати достатній рівень надійності.
Це був час загальних субсидій: ніхто нікому не був повинен - все покривалося. Народ і керівництво кожного
окремо взятого ЖЕКу до цього звикли якщо не назавжди, то дуже надовго. Більш того, вся система підготовки фахівців, нормативно-методична документація та структура управління залишилися без зміни при переході комунальних господарств від загальнодержавної форми власності до комунальної, тобто у власність територіальних громад. Вироблення рішень влади, серед яких головне - встановлення тарифів на комунальні послуги, виявилася у віданні місцевих органів влади, які не забезпечені компетентними спеціалістами. Все йде за накатаною схемою: встановлення тарифів без належного економічного обгрунтування, бюджетні вливання через
адресні субсидії населенню та як компенсація збитковою експлуатації у вигляді перерахувань з місцевого бюджету за рішенням місцевого органу влади.
Практично ігнорується один з основних принципів ринкової економіки-попит формує пропозицію! Попит повинен визначатися основним фігурантом процесу - споживачем комунальних послуг.
Але сьогодні саме споживачеві нав'язується пропозиція - надання послуг з використанням морально і фізично застарілих витратних технологій, які об'єктивно не в змозі забезпечити нормативну якість послуг і прийнятний тариф.
Це явне протиріччя у відносинах між споживачем і постачальником послуг, яке з часом, у зв'язку з фізичним зносом технологій і зростанням цін на енергоносії, може прийняти антагоністичний характер.
Хто ж підтримує живучість такого економічного нонсенсу? Безумовно, місцевий чиновник! Технології комунальних послуг практично не змінилися за останні 30 років, а це призвело до збереження схеми управління і необхідності підтримувати живучість рудиментарній схеми фінансування. Поки власність основних технологій є комунальною або, правильніше кажучи, по відношенню до споживача - нічийною, чиновник змушений керувати нею навіть у системі економічного нонсенсу. Як і виходячи з чого цей самий чиновник, який завжди при ділі, раптом стане ініціювати проведення реформи? На таке посадова самогубство ніхто не запрограмований. При такому чиновникові все і завжди буде працювати або за рахунок підвищення тарифів, або за рахунок субсидій з бюджету. Тому немає ніяких передумов до економічного стимулюванню впровадження енергоефективних, енерго- і ресурсозберігаючих технологій, що забезпечують в підсумку оптимізацію тарифної політики. Для чиновника, який повинен забезпечити приплив інвестицій для впровадження нових технологій, це «собі дорожче». Адже будь-який інвестиційний приплив капіталу вимагає перерозподілу власності на користь інвестора. Так можна і без власності залишитися!
Це і є формулювання причини прихованого управління «нереформованість» ЖКГ! У сформованій системі умов безекономіческого господарювання у сфері
надання комунальних послуг місцева влада як балансоутримувач технологій не зацікавлена в будь-яких реформах, які можуть призвести до втрати власності. За все це доводиться додатково платітьпотребітелю! Це і є відповіддю на запитання: хто не зацікавлений у проведенні реформ?
У споживача як основного обеспечітеля фінансового процесу функціонування ЖКГ абсолютно інша позиція. Вона грунтується на необхідності системної реструктуризації галузі, яка призведе до забезпечення нормативної якості послуг при більш високому рівні надійності функціонування і мінімізації загальних витрат з боку споживача.
Необхідність підходу до вирішення проблеми реформування ЖКГ не з позиції уряду, а в інтересах споживача: навіщо потрібна реформа, яка процедура її здійснення і за які гроші вона буде реалізовуватися? Образно кажучи, рішення проблеми було поставлено «з голови на ноги», що вселяє деяку надію на її успішне рішення. Це абсолютно новий методологічний підхід до визначення цілей і завдань реформування ЖКГ, який завершиться системним синтезом соціальних технологій жизнеобеспечениятерриториальных громад міст України, що приходять на зміну неефективній структурі розрізнених житлово-комунальних підприємств. І, безумовно, в цьому процесі основна ініціатива, менеджмент і реалізація повинні належати споживачеві!
Які об'єктивні і суб'єктивні причини для реформування ЖКГ? Розробка методології реформування ЖКГ, на наш погляд, повинна в першу чергу враховувати особливості економічного функціонування галузі як в загальнодержавному масштабі, так і по відношенню до індивідуального споживача. Крім цього, синтез майбутньої системи повинен забезпечувати досягнення необхідного рівня соціальної безпеки.
В цілому економіка житлово-комунальної галузі в загальнодержавному вимірі відноситься до витратної: на неї витрачаються фінансові кошти, але не створюється додаткова вартість. Звідси перше стратегічний напрямок зацікавленості держави - мінімізація витрат з бюджетів різних рівнів. Це положення збігається з однією з вимог споживача - мінімізація виплат за надані послуги.
Збіг стратегічних положень держави та індивідуума означає вироблення загальних напрямів реформування, де основними є впровадження ефективних технологій і спільна участь в процесі інвестування. Основним об'єктивним чинником для ініціації процесу реформування є відсутність системності у функціонуванні технологій, що виключає управління якістю послуг з боку споживача.
Наразі як з боку споживача, так і з боку комунальних підприємств відсутня керування основним системним параметром - електроенергією - і щодо ціноутворення, і за якістю. Електроенергія як системний параметр є складовою практично всіх видів послуг. У деяких видах послуг, наприклад у водовідведенні,
вартість електроенергії визначає величину тарифу на 80%. Але на сьогоднішній день постачанням електроенергією займаються приватні (акціонерні) електропостачальної компанії, які здійснюють свою діяльність незалежно від підприємств комунальної галузі.
У нашій країні технічна монополія на електропостачання виражається у формулі Об'єднаної енергетичної системи України (ОЕС). Історично склався і ревно підтримується нинішнім законодавством порядок, при якому всі електрогенератори потужністю понад 20 МВт зобов'язані працювати на енергосистему. Знов-таки, споживачеві нав'язується те, що є, зі своїми техніко-економічними показниками. Чи має в цьому випадку споживач простір «для маневру» з метою оптимізації власних економічних показників?
В принципі, при переході до ринкових економічних відносин споживач, формулюючи зміст поняття «попит», вправі визначати форму і якість пропозиції. Таким чином, електрогенеруюча галузь повинна трансформуватися з провідною в інфраструктурну, розвиток якої визначається саме попитом, а не її власною пропозицією! Вважаємо за доцільне в цьому випадку визначити якісні та кількісні показники поняття «попит», грунтуючись на особливостях процесу електроспоживання в житлово-комунальній сфері.
Першою критичною особливістю виступає значуща динаміка в споживанні, яка виражається як коефіцієнт нерівномірності в діапазоні від 2,5 до 6,0. Не враховувати настільки значних цифр при величезному обсязі споживання електрики населенням не можна. В той же час в ОЕС відсутні пікові та маневрені електрогенеруючі потужності, виробництво електроенергії має гіпертрофований крен у бік АЕС, які запрограмовані на роботу в режимі постійного навантаження. Теплова електрогенерація вичерпала свій проектний і фізичний ресурс на 98% і не в змозі ефективно функціонувати в різко змінних режимах. Саме дефіцит пікової і
маневреної електрогенерації призводить до величезних ненормативним втратам в мережах при змінних режимах роботи в ЖКГ - від 24 до 44%. За все платить споживач, та ще й з прибутком, забезпечуючи внутрішню рентабельність електропостачальних компаній на рівні 17%!
Виходом з цієї проблемної ситуації може бути створення динамічної енергоефективної генерації з урахуванням специфіки роботи житлово-комунального сектора. Це величезний резерв не тільки в економіці (здешевленні) функціонування ЖКГ. Він є частиною загальнодержавних заходів щодо підвищення надійності роботи ОЕС. Відомо, що для забезпечення нормального рівня надійності функціонування ОЕС на 1 кВт встановленої потужності АЕС необхідно 4-5 кВт пікових і маневрених генераторів! Ця проблема може бути вирішена при впровадженні газотурбінних електрогенераторів з прекрасними маневреними характеристиками і техніко-економічними показниками. Технічно це можна здійснити при реконструкції районних котелень, замінюючи застарілі водонагрівальні котлоагрегати газотурбінними електрогенераторами, працюючими в комбінованому циклі одночасного виробництва електроенергії та тепла. Таке технологічне рішення забезпечить найвищу ступінь топливоиспользования - до 94%. При цьому раціонально використовуються вже відведені під енергетичне виробництво території, існуючі газові та теплові мережі, квоти на обсяги викидів, а також не перевищуються гранично допустимі концентрації шкідливих речовин у вихлопних газах.
За матеріалами «Дзеркала тижня»
.jpg)
.png)
.png)
.png)
.png)
.png)
